|
|
|
Главная
РЕЧЬ О ДОСТОИНСТВЕ ЧЕЛОВЕКА
ДЖОВАННИ ПИКО ДЕЛЛА МИРАНДОЛА (1463–1494)
 Происходивший из семьи графов Мирандолы, Джованни Пико с 14 лет изучал каноническое право, филологию, философию и греческий язык в университетах Болоньи, Феррары, Падуи и Павии. В 1484 г., будучи во Флоренции, он познакомился с Марсилио Фичино, Лоренцо Медичи и другими участниками Платоновской Академии. В 1485–1486 гг. Пико продолжал обучение в Парижском университете. Вернувшись в Италию, он углубился в изучение еврейской Каббалы, а также стал учить арабский, халдейский и еврейский языки. В этот же период Пико закончил несколько сочинений, в том числе «900 тезисов по философии, каббалистике и теологии», которые должны были стать основой для публичного диспута в Риме, который Пико задумал провести в начале 1487 г. В качестве предисловия к «900 тезисам» он написал «Речь о достоинстве человека».
Тезисы к диспуту, разошедшиеся по итальянским университетам, рассмотрела комиссия, назначенная папой Иннокентием VIII и тринадцать из них признала еретическими. Необходимо также отметить, что тезисы вызывали сомнения и у некоторых друзей Пико. В марте 1487 г. диспут был запрещен решением папы римского. В ответ Пико опубликовал «Апологию» в защиту тезисов. В результате, решением папы, еретическими были признаны все 900 тезисов. Чтобы не представать перед судом инквизиции, Пико бежал в Париж, но по дороге его арестовали. От строгого суда его спасло только заступничество Лоренцо Медичи. Освобожденный из-под ареста, Пико поселился во Флоренции. Здесь он продолжал свои занятия философией, а в 1493 г. был прощен новым папой Александром VI. Но творческий путь Пико делла Мирандолы был прерван ранней смертью — 17 ноября 1494 г. в возрасте 31 года он умер от тяжелой болезни (последние исследования показали, что он был отравлен мышьяком).
Помимо уже названных, Пико делла Мирандола принадлежат еще несколько сочинений: «Комментарий к канцоне о любви Джироламо Бенивьени», «Гептапл», «О Сущем и Едином» и «Рассуждение против божественной астрологии».
Сочинения Пико делла Мирандола оказали большое влияние на современников. А «Речь о достоинстве человека», впервые в полном объеме опубликованная в 1496 г., уже после смерти итальянского мыслителя, стала одним из самых ярких манифестов всей эпохи Возрождения.
Добрий, приємний, солодкий… гріх
о. Іван Полежака
 Добрий, приємний, солодкий… гріх. Він невинний. Невинний в наших очах. Бо замазав наші очі. Очі, підкорені гріху, бачать світ навиворіт. Справжнє добро людина не помічає, а тягнеться за добром оманним. “Те що приємне, те і є добром”, - вважає засліплена гріхом людина, тягнеться за таким добром, ганяється за ним і втрачає життя. Господи, скільки ілюзій добра розвіяно по світу! Господи, як це страшно! Страшно бачити як люди, які, як здавалось, щиро прагнули бути з Тобою несподівано змінюються і біжать. Засліплені ілюзією біжать від Тебе, бажаючи отримати тимчасову вигоду. Не чують, не бачать, не розуміють і вважають що діють в правді. Господи, де Ти?
«Духовные и назидательные письма о внутренней жизни и истинной сути христианства». Письмо десятое
В своем десятом письме Герхард Терстеген излагает свои представления о молитве и вызываемых ею духовных состояниях – здравых и болезненных.
Предисловие переводчика
В настоящем, весьма обширном, письме Герхард Терстеген излагает своё учение о молитве и – как сказали бы православные – о прелести. Понятие о молитве в западной аскетике, которую здесь представляет Терстеген, шире, чем в православии; оно включает в себя не только активное обращение ума и сердца к Богу, но и пассивное, «приимательное» пребывание в соприсутствии Божием, что подчёркивает основу нашей религии – «двусторонность» взаимоотношений человека и Бога во Христе, когда не только человек стремится к Богу, но и Бог присутствует в его повседневной жизни. К сожалению, в нашей аскетике редко можно встретить назидания про такой «ответ Бога» на нашу молитву; православная дидактика склонна предостерегать (порой излишне) против всяких явлений этого рода, считая их «прелестью». Однако данный термин нередко понимается у нас слишком расплывчато; в этом контексте взгляд западного протестантского мистика на то, что́ есть ложная духовность и в чём состоит её отличие от истинной, вполне может помочь нам более точно определить границы «прелести». Из письма также видно, что пиетистская аскетика, при её подчёркнутой «двусторонности» и большей, чем в Православии, формальной свободе гораздо строже православной в отношении отречения от мира, которое относится не только к монахам, но вменяется в обязанность всем христианам. Все эти различия, подробно прописанные, при высокой ценности содержания письма Терстегена как такового, несомненно заинтересуют современного православного читателя.
 Игумен Петр (Мещеринов)
Читали з братами-друзями Послання до Римлян. Розважали над прочитаним, ділились відчуттями.
о. Іван Полежака
Бачив дорогу рівну, красиву, світлу. Дорогу, яка йде від мене до … До Світла. Свого часу мені вдалось помітити ту дорогу і видертись на неї. Саме видертись, тому що вона проходила досить високо над моєю головою. Вся та дорога побудована зі слів Святого Письма.
Бачив дорогу рівну, красиву, світлу і бачив прірву з двох сторін дороги та, по-за прірвою, багато всього що манить і, навіть, притягує. І бачив свій шлях по дорозі. Він був не такий рівний як дорога, а петлястий, в’юнкий, кривий, переривчастий.
“Буду молитися духом, буду молитися i розумом; буду спiвати духом, буду спiвати i розумом” 1Кор.14,15.
о. Іван Полежака
Молитва, це розмова з Богом. Це оприсутнення Отця Небесного в нашому житті. Є Бог і є людина. Молитва розпочинається зі спомину про Нього. Ми, раптово, згадуємо що Бог Є. Згадуємо і Він, в цей момент, чомусь стає основою нашого життя. Наші помисли спрямовуються до Нього і ми виливаємо перед ним свою душу: просимо, дякуємо, ділимось, жаліємось, зізнаємось…, радіємо, сумуємо, плачемо… Уста промовляють слова, а душа отримує крила. Бог доторкнувся. Мабуть лише святі прозрівають Його дію в собі і відчувають Його волю. А для нас, грішних, достатньо Його дотику. Душа оживає і наповнюється. Ми переживаємо те, чого не здатні осягнути розумом.
Эссе о логике и знаниях
Евгений Силаев
 Разумное осознание изначального смысла логики и знаний должно базироваться на прозрения великих мыслителей, которые ясно и чётко созерцают и указывают нам правильное направление к Истине.
В предлагаемых рассуждениях основанных на философских высказываниях академика В. С. Соловьёва, сделана попытка раскрыть некоторые аспекты содержания отношений логики и знаний в цельности их понимания.
Очевидно, что логичным воспринимается только то, что имеет определённый понятный смысл, то, что понятно. Значит, если мы можем понимать только знания, то и логичными могут быть только определённые представления о знаниях в их упорядоченных, цельных, осмысленных соотношениях.
Попробуем рассмотреть соотношения философских терминов "логика" и "знания" более основательно и подробно.
Є люди які живуть в Україні і всією душею люблять її
о. Іван Полежака
 Є люди які живуть в Україні і всією душею люблять її. Та і як можна її не любити, це всеодно що не любити свою неньку, яка породила.
Є люди які живуть в Україні і люблять Росію. В цьому поганого нічого немає. Любов, якщо вона справжня, завжди несе добро. Злом стає несправжня любов, коли ті, хто любить Росію, прагнуть щоб Росія була в Україні. Своїм прагненням і діями вони кличуть біду як в Україну так і в Росію.
Кожен народ, кожна мова це не стільки плід історичних процесів, скільки прояв волі Божої, Який захотів щоб був такий народ і була така мова і така держава. Тому кожна людина, яка бажає підмінити одну державу іншою державою, одну мову іншою мовою, виступає проти Бога і чинить зло.
Святковий пиріг
Олександер Польшин
 Так, я маю віру, що Писання це Одкровення Творця для нас про Його задум стосовно нас людей, Його улюбленого творіння. З іншого боку це певний текст, який може читати будь яка людина і вона має повне право думати про цей текст будь які власні думки. І Творець нам цього в принципі не заборонив, немає в Писанні такої заповіді, щоб ми не читали і не думали на власний розсуд. В Писанні є лише заборона додавати чи щось віднімати від самого Писання, від тексту тої чи іншої книги Писання. А прагнути чи не прагнути зрозуміти той текст – це віддано нам на наш власний розсуд. Писання лише попереджає нас, що наше розуміння тексту Писання може стати перешкодою до виправдання на останньому Суді: «від слів своїх будеш виправданий і від слів своїх будеш засуджений». Це попередження стосується лише розуміння книг Писання і не стосується нашого розуміння всього іншого, що ми прагнемо зрозуміти. Я розумію це попередження в такий спосіб – якщо я приймаю Писання в своє життя як головний чинник свого життя, тоді я приймаю на себе також і працю над правдивим розумінням Писання. Інакше моє твердження що Писання є головним чинником мого життя входить в логічне протиріччя з тим, що я не хочу зрозуміти що є сутністю Писання. Але ця «логіка» стосується лише мене, який приймає на себе працю і відповідальність за правдиве розуміння Писання. Про всіх інших я не знаю і не берусь судити, цю справу Писання мені не доручає.
Кілька цікавих міркувань про парадокси райського життя
Олександер Польшин
 Книга Апокаліпсису говорить, що кінцевою метою Сатани не є повне знищення людства. Він має іншу мету – досягти повного панування над людиною, повного володіння людиною. І через це панування перейти до спроби встановити панування і над своїм Творцем. Адже людина є носієм образу і подоби свого Творця, а наш Творець любить нас і створив нас своєю Любов,ю. А панування над «образом і подобою» веде до панування і над любов’ю Творця до людини. В решті-решт це може вивести і на панування над самим Творцем. В будь-якому разі, це дає змогу Сатані «наблизитись» до Творця значно ближче, ніж тепер.
Коли людина стане повним заручником Сатани і перенесе свою любов з Творця на Сатану, коли любити Сатану стане справжньою метою життя людини, тоді Сатана зможе «шантажувати» Творця людиною як заручником за для розширення своєї влади над Буттям.
Шантажувати люблячого – це здається виграшною позицією. Але Люблячий може бачити цю ситуацію в іншій перспективі, з іншими можливостями, які не бачить той, хто не любить. А до того ж і немає повноти Істини, яку має люблячий Творець всього сущого.
Але з рештою, все це лише думки грішної людини над тими речами, які відкрив нам, по своїй невимовній милості, наш Творець в Своєму Одкровенні.
«Духовные и назидательные письма о внутренней жизни и истинной сути христианства». Письмо седьмое
 Настоящее письмо является продолжением предыдущего. Направленное тому же адресату – судя по всему, довольно спорливой даме – оно более подробно разъясняет поднятые в прошлом письме вопросы борьбы с грехом. Терстеген здесь несколько смягчает свою позицию; так, он говорит, что в новоначалии пристальное внимание к своей падшести вообще и к проявлениям её в частных грехах педагогически необходимо; но впоследствии сопротивление греху должно переходить в иную плоскость, и быть обусловлено любовью Божией во Христе Иисусе. Письмо вообще охватывает почти все стороны внутренней духовной жизни, и мы видим здесь лучшие стороны Терстегена-душепопечителя: уравновешенность, избегание крайностей, личный подход к своему собеседнику, а главное – назидание, направленное не на какие-то побочные вещи, но прежде всего на то, чтобы человек понял и почувствовал, что́ есть внутреннее, сердечное богообщение и постарался приобщиться к нему, причём не само-деятельными отрицательно-аскетическими усилиями, а прежде всего верой и детским упованием на Господа. Для православных читателей весьма поучительным будет, что в конце своего письма Терстеген подчёркивает, что цель духовного руководства – привести человека к Богу, а не к человеческим отношениям с душепопечителям; забвение этой истины часто бывает причиной многих нестроений в духовно-церковной жизни.
Игумен Петр (Мещеринов)
Эссе о знаниях
Евгений Силаев
Думаю, что многим будет интересно порассуждать вместе с признанными философами и более ясно понять философский смысл термина "знания", при том, что сегодня почти у каждого человека его собственные знания про слово "знания" достаточно обширны и разнообразны, а поэтому многие уверены что хорошо знают и понимают этот философский термин.
Все люди стремятся к знаниям, у многих хорошая память и они обладают обширными разнообразными знаниями Но, далеко не все ясно понимают те знания, которые имеют, а размышляющие, работающие над определёнными знаниями называются учёными, те же из учёных, которые сосредоточили своё внимание на основаниях знаний, на их началах и первых причинах, изначальных принципах - называются философами. И только гениальные личности обладают уникальной способностью к цельному пониманию своих больших истинных знаний, вот именно их мы и называем "мудрецами".
«Мир во зле лежит…»
Юрий Юрченко
 «Мир во зле лежит…» эта Евангельская фраза давно стала расхожей и ее понимают очень по-разному. Как христианину на это реагировать, как с этим бороться, противостоять и вообще, что с этим делать? Для верующего человека понятно, что со злом нужно бороться, но как? Не реагировать на него и от него не зависеть, или наоборот активно противостоять, отвечать иногда таким же злом, но во имя благих целей? Бросаться в борьбу не обращая внимание на то, в каком состоянии ты сам находишься, а значит ненавидеть, гневаться, раздражаться и этой «силой» пытаться победить? Мне думается на эти вопросы очень верно дает ответы мною уважаемый о. Алексанр Шмеман. Он как всегда просто и ясно раскрывает сложные для жизни христианина вопросы. Вот и сейчас я нашел для себя ответ в его дневнике. Быть может это будет полезно и важно для других, я буду рад. Думаю, и о. Александр будет тоже рад.
Неужели вам больше нечем заняться в этой жизни, чем всё время думать о грехе?
Очень важные и близкие мне в плане переживания и отношения к греху слова, как впрочем и все письмо. Просто и смиренно делится своим опытом Терстеген и этот опыт мирно ложится мне на сердце, конечно каждый волен иметь свое отношение к этому вопросу, мне этот опыт очень близок. Поэтому очень признателен игумену Петру Мещеринову за такой полезный труд перевода этих писем.
"Неужели вам больше нечем заняться в этой жизни, чем всё время думать о грехе? Бог и Его соприсутствие должны быть главным занятием вашего сердца; если же в него совне или изнутри вторгается что-то другое – нажалуйтесь на это Богу, даже и без слов, по-детски и от всей души, как вы могли бы сказать это вашему лучшему другу, когда он находится при вас. И держитесь только за Него единого, не за что иное!"
“Не буває Бога для себе, без себе”
о. Іван Полежака
Дякую другу і брату по вірі Олександру Польшину за подарований, під час спільноти, погляд.
“Не буває Бога для себе, без себе”*
Любив апостол Петро Ісуса Христа. Любив і намагався все робити для того, щоб якомога ближче ставати до Господа і щоб Господу було добре. Але таке його старання про добре, заважало апостолу перебувати в Істині. Наш, людський розум, має свої, тверді уявлення про добро. Тому нам легко збагнути добрі бажання апостола і важко сприйняти не зрозумілу реакцію Господа. Хіба ж це погано, коли учень протестує проти того, що його Вчитель добровільно приймає на себе участь жертви і йде на смерть? Здорова розумом людина буде завжди старатись протидіяти тому. Протидіяв і апостол. “Петро, відізвавши Його (Ісуса Христа), почав перечити Йому. Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.” Мк.8, 32-33.
Моє уявлення про християнське спілкування
Олександер Польшин
Істина чи не істина, Господь чи не Господь мені відкрив цю істину – все це можна з’ясувати далі, в ході спілкування. Але те що відбувається між нами в нашому спілкуванні зараз, в цей момент, тут і тепер – це є найважливішим.
А головне – чи усвідомлюю я те, що зараз відбувається? Чи це суперечка і образи, чи ми перебуваємо в Божому мирі і ділимось своїми міркуваннями? Чи я розумію те що відбувається між нами в спілкуванні, чи я так захоплений власною «істиною», що нічого не чую і не розумію? І настільки не чую і не розумію, що забув про те, хто я є – чи той хто сперечається і ладен знищити свого супротивника заради власної істини, чи той хто тільки-но молився щоби бути в Божому мирі і відкинув цей мир заради ствердження своєї істини?
Гірко. Гірко за себе
о. Іван Полежака
За те що довго, вважаючи себе повноцінним членом Христової Церкви, знаходився в облуді розуміння віри. Що ставився до віри як того що звершилось в моєму житті. Ходив до храму, сповідався, причащався і був впевнений, що цього достатньо для спасінні, що решту звершить Господь. Вважав, що це і є віра, бо по слову Божому і настанові Церкви поступав. Особливо ствердився в правильності своєї позиції, коли прочитав слова апостола Павла: “що людина виправдовується не ділами закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, i ми увірували в Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть.” Гал.2,16. Складалось враження що нічого більше і не потрібно, бо як би не старався, виконати всі приписи Закону Божого неможливо і, на радість, не обов’язково. Але… Словами Біблії не можна користуватись, вириваючи їх із загального контексту, бо розум схильний сприймати їх і пояснювати так, як для нього звично, що породжує духовну бездіяльність.
Яка моя віра?
Олександер Польшин
Коли я повторюю слова Символа віри, що вірю в те, що Церква Христова є апостольською, то це означає, що і моя особиста віра теж має бути апостольською. Бо якщо моя особиста віра не є апостольською, то що я тоді роблю в апостольській Церкві? Отже якщо зараз я є свідомо віруючим християнином, тоді я маю прагнути бути впевненим, щоб моя віра була справді апостольською. Як мені в цьому впевнитись?
Спілкування
Юрій Юрченко
Спілкування — це шлях пізнання, а якщо пізнання стосується вічності, то і спілкування не може припинитися. Це стосується як пізнання Бога, так і пізнання іншої людини, яка доторкнулася до вічності. Спілкування — це подолання своїх гріхів і гріхів іншого, і якщо ти не хочеш спілкування, то це означає, що ти не хочеш і долати все це.
Спілкування — це можливість зрозуміти, прийняти і полюбити іншого. Якщо немає спілкування, то ти замкнутий на собі, ти закритий в собі.
Це стосується,перш за все, моїх відносин зо Христом, а потім звичайно і з моїми ближніми, особливо з друзями. І є у мене це спілкування чи ні, залежить тільки від мене.
Якщо я не спілкуюся, то у мене немає ніякої можливості дізнатися, зрозуміти, прийняти, а тим більше полюбити ані Бога, ані людину.
І це означає, що я залишаюся з самим собою.
Ну це теж шлях, але тільки куди ...
Эссе о мышлении
Евгений Силаев
Таким образом, индивидуальное мышление связано с имеющимися у мыслителя мнениями, известными ему интерсубъективными знаниями в их определённом, упорядоченном представлении. Порядок и определённость знаний, мнений и представлений формируются рассудком в процессе логического мышления, а цели такого мышления формируются разумом, в интуитивном осознании правильного направления к Истине.
Вот только истинность знаний и мнений далеко не всегда осознаётся правильно, не всегда мы правильно мыслим, не очень ясно и определённо знаем истинное направление в познании, что и приводит к ошибкам в понимании, к ложным представлениям, а в конечном итоге и к краху иллюзорных необоснованных идей, на которые мы так надеялись. Именно философия помогает мыслителю понять действительные проблемы своего мышления, выявить разумные цели познания, осознать цельность в тождестве мышления и Бытия.
Все же попытки поставить философию, свободное творческое мышление на службу человеческому существованию обречены на провал, как бессмысленные и неразумные.
Философия призвана осветить светом разума и знаний путь к творческому познанию, в стремлении к Истине, помочь в осуществлении предназначения человеческой личности в её прекрасной осмысленной жизни.
Що таке бути щасливим? (переклад з англ., орігінал додається)
Папа Франциск
 Ось це недавня промова Папи Франциска! Варто її прочитати, незалежно від вашої віри.
«У тебе можуть бути недоліки, ти можеш турбуватися і навіть сердитися, але не забувай, що твоє життя — це найбільше досягнення в світі. Тільки ти можеш уберегти його від розорення.
Багато хто цінує тебе, захоплюється тобою і любить тебе.
Пам'ятай, що бути щасливим — це не мати неба без грози, дороги без пригод, роботи без втоми, відносин без розчарувань.
Бути щасливим — це означає знайти силу в прощенні, надію в битвах, безпеку в ситуації страху, любов в розбраті. Це не тільки насолоджування посмішкою, але і роздуми про смуток. Це не тільки святкування успіхів, але і висновки з невдач. Це не тільки радість від оплесків, але й від непоміченості.
Бути щасливим — це не доля, а досягнення тих, хто може подорожувати всередині себе. Бути щасливим — це перестати відчувати себе жертвою, а від так — стати автором своєї долі. Це перетнути пустелю, але при цьому знайти оазис в глибині своєї душі. Це дякувати Богові за кожний ранок, за чудо життя.
Про горезвісну «щоку»
Сергій Науменко
У понеділок до мене надійшло повідомлення від дорогої для мене сестри: «Я пишу для одного сайта статтю про слова Христа «А я кажу вам - не противтесь злому. І коли хто вдарить тебе в праву щоку твою, підстав йому й другу». Мф.5: 39. Чи були у вашому житті ситуації, коли ви «підставляли іншу щоку»? Як ви це розумієте (але потрібен конкретний приклад). І що з цього виходило? Відповідь можна записати або наговорити аудіо. Термін до середи. Заздалегідь дякую!».
Слова ці складно зрозуміти без контексту. У перекладі, який я читаю останні роки (Стерн. Єврейський Новий Заповіт, https://kifa.kz/bible/stern/stern_matfey_05.php), контекст такий:
- Ви чули, що нашим отцям було сказано: «Око за око і зуб за зуб» (Вихід 21:24).
- А я кажу вам, що не чиніть опір тому, хто ображає вас. Навпаки, якщо хто-небудь б'є тебе по правій щоці, дозволь йому вдарити тебе і по лівій!
- Якщо хто-небудь хоче відсудити у тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг!
- І якщо солдат примушує тебе нести його спорядження один кілометр, неси два!
(Тут дається коментар про те, що мова, можливо, йшла про солдатів окупаційних римських військ, які могли примушувати місцевих жителів працювати на них).
- Отже, будьте досконалі, подібно до того, як досконалий Отець ваш на Небесах.
Закхей-2020
Олександер Польшин
 Закхей є начальник митарів. Своє багатство він не отримав у спадок, а заробив його сам. Отже він є людина обачлива, наполеглива і послідовна. Він сам вибудовував власну карьєру, вмів розраховувати свої дії наперед і передбачати можливі наслідки, розумівся на людських якостях і міг відрізнити шахрая від чесної людини. І раптом він зважився на те, що в житті йому було непритамане, на відчайдушний імпульсивний крок, на непередбачувану для себе і для оточуючих поведінку. На таке, що для нього було не те що неприпустимим, а і взагалі – про що він навіть і подумати не міг, щоби утнути таку штуку як видертись на дерево, не маючи для цього ніяких можливостей – малий зріст, багате і отже важке вбрання. Та він зважується на таке і здійснює те, що зовсім не відповідає характеру і змісту всього його попереднього життя.
Переклади віршів з Біблії про Каїна і Авеля
Олександер Польшин
 У виданні Українського Біблійного Товариства, заснованому на перекладі о.Ів. Хоменка, ці вірші перекладено так:
- на Каїна ж і на його жертву не споглянув. Розсердився Каїн вельми і спохмурнів.
- І сказав Господь до Каїна: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів?
- Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати.»
У виданні Українського Біблійного Товариства 2020 року, здійсненого за участі о. Рафаїла Турконяка, ці вірші перекладено так:
- а на Каїна і на його жертву не звернув уваги. Тож Каїн дуже розлютився і став похмурим на обличчі.
- І сказав Господь Каїнові: Чому ти розгнівався, і чому обличчя твоє спохмурніло?
- Якби ти вчинив, як слід, то хіба твоя жертва не була би прийнята? А якщо ти не зробив так, як потрібно, то при дверях чатує гріх. Він спонукає до пожадання, але ти маєш над ним панувати.
Порівнюючи ці переклади, маю такі міркування:
Людина, яка регулярно ходить до храму, не обов'язково живе Духом Божим
о.Іван Полежака
Людина, яка регулярно ходить до храму і бере участь у всіх богослужіннях, не обов'язково живе Духом Божим і не обов'язково є спасенною. І священик, який має духовний сан, не обов'язково є духовною особою, навіть коли промовляє красиві та дуже правильні проповіді. Він, на час виконання духовних обов'язків, є Божим. Бог діє через нього заради тих, хто знаходиться поруч із ним. Але дія Божа через священика не гарантує йому спасіння.
Ми, віруючі, маємо чимало ілюзій відносно себе і власного спасіння, відносно священнослужителів, відносно Церкви. І наші ілюзії заколисують нашу пильність і стають суттєвим гальмом в русі до спасіння.
Є невидима грань між земним і Небесним
о. Іван Полежака
Є невидима грань між земним і Небесним. Є Двері від земного до Небесного. Є перепустка від земного до Небесного.
Як це не дивно, але та грань, яка відділяє нас від Небесного, знаходиться в нас. Знаходиться в нашому безмежному просторі. Вона захищає наше безмежне від нашого обмеженого. Грань, яка відділяє Небесне від земного, то є наша внутрішня спрямованість.
Грань можна виділити і пізнати. Одну із можливостей пізнання надає наша щедрість. Мабуть в житті кожної людини бувають моменти, коли усвідомивши, що річ, яка належить і дорога їй, комусь потрібна більше, віддає її тій людині. В той момент в життя входять радість і незрозуміла легкість. Входять на мить, на годину, на день. У кожної людини по різному, але кожна людина може відчувати те.
Не прості часи прийшли
о. Іван Полежака
Ніхто не знає скільки це буде продовжуватись. Лише маємо надію що Господь полегшить нашу участь і чашу відкуплення перенесе на більш пізній термін. То ж очікуємо змін на краще і, одночасно, розуміємо що покращення якщо і прийдуть то будуть тимчасовими, як і все те, що пов'язане з матеріальним світом. Війни, епідемії, природні катаклізми в цьому світі неминучі. Болі і страждання не обійти.
Кожна свідома людина, перш ніж залишить цей світ, буде поставлена перед вибором. Хтось, під впливом обставин, навернеться до Бога, а хтось - відвернеться. Таке наше людське життя. Такі ми є.
Пандемія, яка нині охопила нашу планету, свідчить багато про що. Свідчить і заглядає в душу кожної людини. Заглядає і допомагає кожній людині відкрити те, чого вона варта. І, перш за все, відкриває нам, християнам. Принаймні, раз на тиждень ми стаємо перед вибором - йти до храму чи не йти. Дуже важливий вибір. І що б ми не вибрали, вартість того - життя. Життя нашого і життя близьких нам людей, життя земного і життя вічного.
Ми можемо не розуміти Біблію
о. Іван Полежака
Та її і не можливо зрозуміти. Розум людський не може вмістити Слово Боже, бо не має досвіду Небесного. То ж не варто пихтіти над Біблією, стараючись розкласти все на мізерних полочках свого земного досвіду. Марна та справа.
Бог дав нам Своє слово. Дав не для розуміння, а для життя.. Слово Боже не торкається розуму. Для розуму воно важке. Слово Боже торкається душі. Душа його приймає і пробуджується. Слово Боже це та пожива для душі, яка дає їй силу до зростання.
Світ зламався. Люди починають панікувати. та впадати в розпач. Шкода.
о. Іван Полежака
Шкода що навіть християни не читають Старий Завіт. Інакше б не панікували і в розпач не впадали. Бог, через Своє слово, готовить людей до свідомого, зрілого сприйняття світу, себе та обставин, які виникають. Бог відкрив нам причини та вказав на наслідки. Бог дав нам зброю, незламну і нездоланну. А ми не беремо її і не користуємось.
Світ зламався. Механізм в якому ми вважали себе центром всього, дав збій. І ми не знаємо як бути, відчуваємо себе слабкими і незахищеними. Але саме від нас залежить доламаєтся все, чи ми візьмемось за розум, станемо відповідальними, звернемось до Першоджерела та в Його світлі повернемо все на краще.
Біблійне розуміння поняття «унікальність»
Олександер Польшин
Бог прагне щоб кожна людина стала унікальною. Унікальною отже неповторною, і це означає, що її ні з ким і ні з чим іншим неможливо порівнювати. Як тільки я починаю порівнювати себе з кимось, незалежно від того чи в позитивному чи негативному сенсі, я все одно «продаю» свою унікальність заради того, щоб відчути себе кращим ніж хтось інший. Порівнюючи себе з кимось іншим заради відчуття «вищості», «кращості» я не помічаю, як втрачаю свою унікальність і стаю як один з мільйонів таких самих, які чи кращі, чи гірші за мене, але не унікальні. Ми можемо мати будь-які таланти і залишатись не унікальними, тому що ми почали порівнювати себе з іншими.
Гарантій гарантовано немає
Олександер Польшин
Чому християнство не дає ніяких гарантій відносно спасіння? Тому що будь-яка гарантія робить мене невільником цієї гарантії. Отже я втрачаю свою свободу, яка є більш важливою, вищою для моєї природи, ніж наявність гарантій, навіть спасіння.
|
Терсте́ген Герхард