Главная

о. Іван Полежака

Дія без Бога завжди сліпа. Якою б правильною, правдивою, важливою, величною вона нам не здавалась, дія без Бога залишається сліпою.Те що ми будуємо – розсиплеться, те що стережемо, буде знищене. «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа.» Пс.126,1-2. Так Бог, через псалом, говорить про наші дії без Нього. Короткочасна перспектива і короткочасна вигода завжди поступаються перед Вічністю.

Наша ненька Україна проживає дуже складні часи. І якою вона вийде з цих часів, залежить і від нас. Крим, Донбас, вибори – виклики які не обходять жодну свідому людину. Ми хочемо, щоб Україна стала цілісною, щоб ми мали доброго президента, щоб життя наше стало гідним. Ми хочемо. А що робимо для цього? Пропагуємо і відстоюємо свою чи чужу думку? А хто із нас, в гонитві за світлим майбутнім зупинився і запитав себе: «А де тут Бог? Боже, як нам жити, щоб наша Україна стала Твоєю, бо лише з Тобою можна досягти миру та добробуту?»

Евгений Силаев

Прошло семь лет с момента публикации на сайте "Философский штурм" (ФШ) моей первой статьи  "Про философию". Сегодня для меня важно осознать как изменилось моё  переживание философии  и представление о ней  за эти годы  ежедневной  философской работы, в том числе и на сайте ФШ. Необходимым и достаточным условием изменений  моих переживаний философии является  живое философское общение с философами  благодаря их высказываниям в текстах книг и статей, а также интересному для меня, разнообразному общению на форуме ФШ. Попробую изложить в тезисах  своё новое понимание философии.

(Кратко из беседы трех христиан на тему «Прощение»)

Прощение — это изменение отношений. Ибо пока нет прощения, отношения не меняются, обида живет. Человек может быть уже умер, а моя обида живет. Она вне времени.

Прощение не обрывает отношения, оно меняет их суть, их качество.

Здесь важно ответить на вопрос: «Как я могу это сделать?».  Ответ на него может подвести человека к важности и необходимости покаяния.

Покаяние — это действие смирения.

Здесь есть два момента: когда я понимаю, что в другом человеке я ничего изменить не могу, и когда я, мучаясь от внутренней разрухи и своего бессилия, могу наконец пригласить туда, Того, кто сильнее меня — Христа. Здесь есть шанс на перемену ума и построение моих отношений с Ним.

о. Іван Полежака

Господь наближається до Голгофи. Наближається щоб грішні люди розіп’яли Його тіло за гріхи їхні. Господь іде, щоби свідомо віддати себе в жертву за гріхи людські. З Господом наближаємось до Голгофи і ми. Господь розкриває перед нами перспективу життя, а сатана через обставини життя, через знайомих і незнайомих, через потреби тіла, налаштовує нас до того, щоб ми кричали: «розіпни Його!» і, звершуючи гріхи, вбивали цвяхи в Його тіло.
Що вибираємо? Навіщо розпочали піст? Навіщо йдемо до Голгофи? 
Щоб розпинати Ісуса Христа, чи щоб співрозіп’ятись з Ним і воскреснути?

о. Іван Плежака

Сила духу також людьми сприймається по різному. І ніколи немає гарантії того, що людина сильна духом не втне якоїсь дурниці і не почне руйнувати світ. Сила духу людини, без дії Божої в людині є небезпечною зброєю. Приклад тому апостол Петро. Коли він побачив загрозу для Христа, то з точки зору людської, поступив дуже сміливо і проявив чималу силу духу. Він не побоявся витягнути меч і захищаючи Вчителя, відсікти вухо слузі Каяфи. Але Господь знав справжню вартість всього, що відбувається і все розставив на свої місця. А вже за декілька миттєвостей ми спостерігаємо за слабкістю духа апостола Петра, коли той відмовляється від Господа. А як ми можемо оцінити Силу Духа Самого Господа, коли Він маючи силу змести все негідне і несправедливе та установити гідне і справедливе, смиренно пішов на страждання, розп’яття і смерть?

о. Іван Плежака

Бог не чекає від нас великих звершень, не чекає від нас величних подвигів, не чекає від нас вирішальних перемог. Він чекає від нас набагато більшого, безмежно важчого, безкінечно важливішого: подяки і смирення

о. Іван Полежака

Наше земне життя це дорога від народження на Землі до народження у Вічності. І дорога життя обов’язково приводить нас до дивної, неначе з якоїсь казки, гори зі схилом. Підійшовши до гори ми можемо подивитись вниз і побачити що поверхня схилу покрита слизьким, приємним покриттям, як мокра глина. По Такому покриттю нам хочеться поковзатись несучись до низу. На дорозі до низу є і трампліни, підлітаючи на яких нам перехопить дух; і круті спуски, які підіймають адреналін; і пологі ділянки, на яких можна перепочити від вражень. Спускаючись, можна отримати цілу гаму задоволень. Але…

Евгений Силаев 

Возникла глупая идея взять интервью у Глупости.  

Глупость с большой радостью согласилась дать интервью для сайта "Философский штурм" и взяла себе ник "Философская Глупость"  (далее "ФГ").  

Глупость пообещала мне, что такое глупое интервью обязательно  получит более 1000 комментариев и  10 000  просмотров.

Сразу после такого прогноза она сформулировала свой первый глупый философский закон , который гласит: "Чем более глупая публикация тем больше у нее  будет комментариев и просмотров, тем более активно, остроумнее и веселее  её будут обсуждать".   

Глупость предупредила, что в интервью как и все философы  будет использовать цитаты из своей главной классической философской книги: "Похвала Глупости", и некоторых работ других известных философов, но не будет давать ссылок ни на работы, ни на авторов.

о. Іван Полежака

Як би людина себе не тішила, як би не задовольняла, як би не насичувала, душа її завжди буде залишатись голодною, аж доки людина не зрозуміє свою спрагу і не повторить вслід за Матінкою Божою: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» Лк.1,38. І як Марія запліднилась Духом Святим і стала Богородицею, так і людина з дією Божою готує себе до подібного. І прийнявши в себе Духа, старається, оберігати себе від всього, що вбиває в ній Духа - як вагітна жінка яка хорониться від негативу.Плоди Духа наповнюють її дарами і людина стає багатою і потрібною.

Олександер Польшин

Нам сказано – розрізняйте духів. І часто це розуміється так, що треба дивитись назовні себе, щоб розрізняти чиїхось духів. Хоча більш важливим є вміння розрізняти своїх власних духів, знати про себе – в якому дусі я зараз перебуваю. Таке перевертання відбувається і в розумінні настанови «не судіть». Тут теж найчастіше розуміється про те, щоб не судити інших, хоча більш важливим є не судити себе. Тому що себе треба не судити, а розуміти, так само як і інших – розуміти, а не судити.

«Розуміти» не означає «схвалювати, погоджуватись». Ми не можемо зрозуміти природу самого зла, але можемо зрозуміти, чому певна людина стала чинити зло іншим людям. Тому коли я хоча і не погоджуюсь з тим, що людина робить або говорить, я можу зрозуміти, чому вона таке робить, або таке говорить. Це розуміння дає мені сили протидіяти, не руйнувати свою душу і краще розуміти іншу людину, а не відповідати образою на образу, лайкою на лайку. Це і буде початками шляху від «старої» до «нової» людини, перетворенням «теології різниці» в практику буденного, але «нового» життя.

О. Іван Полежака

Дорога далека. Навколо темінь і грязь. Темінь не перечекати і грязь не обійти. Треба йти.

Йде людина. Темінь плутає, грязь вимазує, сили виснажуються. Де темінь, де грязь, де людина? Все перемішалось. Не відрізнити.

Сонячний промінь болюче врізається. Б’є в очі і, одночасно, проявляє все. Тихе озеро, з чистою прозорою водою дзеркалом стоїть перед людиною. Людина підходить і жахається, бо чудовисько з суцільної грязі відображається в дзеркальній воді.

Змиває людина грязь. Шар за шаром від себе віддирає, цілими кусками відкидає, тіло своє біле прозорою водою омиває.

о.Іван Полежака

Коли мені чогось хочеться, то це зовсім не означає що того самого хоче Бог. Ми, люди, схильні до любові і нам хочеться любити і бути любимими, але без Бога любові не існує. Без Бога є: «мені хочеться», «мені здається», «мені потрібно»… 

Владимир Ерохин

(Рассказ моей сестры)

«Прореки нам, Христос, кто ударил Тебя?»
Убит отец Александр Мень. 
Сумрачным ранним утром он вышел из калитки своего дома, чтобы идти к станции, на электричку — обычный его путь к церкви, где в этот день его ждали к исповеди.
Через десять минут у этой же калитки он умер, истекая кровью. Убийца ударил его на полпути к станции, на тропе, сзади по голове топором.
Какое русское убийство! Будто из самых недр поднялась мистическая чернота. Какой-то сумасшедший, Достоевский Микитка, топор. И вся чернота российская, устремлённая в этот топор, в эту занесённость. Сзади.
Топор занесён был над его головой всю его священническую жизнь. Его хотела убить и родная РПЦерковь, 
в её загорском варианте, — за то, что еврей и не маразматик, как это принято в загорско-русопятском православии (в чём патриарх расписался, не поленясь упомянуть в послании к пастве о патриархийном несогласии с отцом Александром). Может быть, его убила православная чёрная сотня. У меня было ощущение, что его хоронят, оттеснив от всех, загородив иподиаконскими спинами, — со всею отвратительностью архиерейской службы — с коврами и ковриками, маханием свеч, лакейством: всё чуждое нашей простоте служения с отцом Александром! — чужие; чужие приехали из Загорска, гнавшие его, убивавшие его.
Будто убийцы и хоронили, стаей ворон клекоча над гробом. Доклёвывая, завывая, кликушествуя. И громкий шёпот любопытных старух, из любопытства впервые сюда пришедших поглядеть: «Царские похороны».

о. Іван Полежака

Вчора ввечері, о 21 годині ми молились за Україну. Думаю що багато людей молилось, бо отримав багато запрошень на цю молитву. Дякую ініціаторам доброго діла. Дякую і пропоную розширити цю справу і кожного дня о 21 першій годині до молитви доєднати ще й покаяння. Бо багато гріхів висить над Україною і «злоба їхня піднімається до Мене». Бог терпить, але попереджує. Крим, події на Сході, події в Азовському морі…, все це попередження для нас. Особливо давлять в наш час гріхи непрощення. Скнилівська трагедія і безкарність винуватців, смерті від мажорів, гибель рідних на війні…, корупція, продажність та безкарність дій можновладців, бездіяльність органів правосуддя…, породили ненависть яка раковою пухлиною поїдає Україну і загрозливо нависає над іншими державами. Кожна людина має свої гріхи. Кожен гріх відкриває двері до знищення людини носія і нависає над іншими. До чого йдемо? Чого прагнемо?
Покаялись жителі Ніневії і відвернув Бог зло від них. 

о. Іван Полежака

«Сходила на прощу і після прощі захворіла. Мабуть чистка розпочалась?» «Почала ходити до церкви і почала хворіти. Мабуть боротьба за душу загострилась?» «Сильно хворію, мабуть я дуже грішна». Знайомі слова. Правда? Хтось їх чув. Хтось – сам промовляв.
Що робити? На прощі не ходити? Про церкву забути? Посилити молитву та покаяння щоб прощення гріхів дістати? Вирій запитань народжується в голові, коли людина починає хворіти. Особливо коли хвороба дошкуляє сильно. І завжди, в таких ситуаціях, поруч з’являються «добрі» християнські радники, які розкажуть які молитви, до яких святих і в якій послідовності промовляти; як часто сповідатись; до якого священика, до якого храму і навіть до якої конфесії ходити. Чудернацькі бувають поради. Та чи є лікарями такі радники? І чи, тим паче, є вони лікарями душ людських? І чи вилікували вони себе?
А як Господь дивиться на це?

о. Іван Полежака

Гарний і благодатний час, коли ми помічаємо що нас використовують. Головне не зациклитись на тому, що ми помітили, а піти далі, спрямовуючи свої помисли до Бога, щоб в Його світлі відслідкувати свої мотивації і зрозуміти вартість дій. В Божому світлі ми не будемо докоряти людині за те, що вона використала нас в своїх цілях і переклала свій труд на наші плечі а, скоріше за все, попросимо у неї вибачення за те, що своїми діями заважали їй робити власні кроки до спасіння. І, звичайно ж, нам захочеться перепросити у Бога і подякувати Йому за Його віру в нас і за надану можливість звільнитись від впливу злих сил.

Евгений Силаев

Людям присуще  естественное стремление к  познанию, к знаниям в соответствии с их природой, а значит согласно принадлежности к роду  Homo sapiens.  Ещё  Аристотель заметил: " Если, таким образом, начали философствовать, чтобы избавиться от незнания, то, очевидно, к знанию стали стремиться ради понимания, а не ради какой-нибудь пользы". /Метафизика/ Глава 2/  Только человек, как нам кажется, имеет сверхъестественнуювозможность осознавать свои знания о самом себе, своём "я", своей жизни и сознательно  стремиться к совершенству, к идеальному как к разумным целям в социальной деятельности. Осознание себя в мире порождает желание понять каким образом осуществляется сознание, в чём его сущность? Анализируя его с разных сторон становится понятно, что  сознание  -  очень сложный, во многом непроявленный  и даже таинственный предмет познания, который имеет отношение со всем существенным в жизни человека и требует подробного рассмотрения каждого из этих аспектов.  Такой вывод можно сделать из того, что   за последние 2,5 тыс. лет великие мудрецы написали много философских трактатов  о сознании, при этом, известного мне  изложения ясного и полного понимания этого феномена нет. Очевидно, что к  настоящему  времени были высказаны  и опубликованы разносторонние  результаты наблюдений,  интересных суждений и размышлений, конструктивных утверждений и гипотез, а значит, существуют обширные знания о сознании, которые свидетельствуют о возможности его познания.

о. Іван Полежака

"Я люблю тебе", - слова які ми можемо повторювати безкінечно, коли закохуємось. А потім, коли весілля відгуляли, важливі для нас слова потроху забуваються і, у більшість людей, стираються з пам'яті, або ж починають викликати сором. 
“Я люблю тебе”, - слова які конче потрібні кожній людині. Ми хочемо їх чути, ми хочемо відчувати, що нас люблять. І не важливо хто ми є. І не важливо скільки нам років. Ми хочемо чути ці прості слова: “ Я люблю тебе”. Але, життя йде, рік змінюється роком, а ці слова не промовляються для нас. Ми чекаємо і самі не промовляємо. Бо “все і так ясно”. Або ж “він, чи вона, не заслуговує” Або ж “мене ніхто не любить, то і я буду їм відповідати тим самим”. Скільки їх, тих “або ж”, страшних і дуже страшних. І кожне “або ж” прагне знищити нашу душу.

о. Іван Полежака

Розіп’яли Ісусу Христа. Поховали. А Він воскрес.
Закопали Гріб Господній. Зарили Хрест на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Постарались знищити і сліди перебування Господа на Землі. 
Одні знищували та ховали. Інші віднайшли та відновили. Хрест воздвигнули, а Гріб Господній засяяв Благодатним вогнем.
Церква установила одне з найбільших (двунадесятих) свят Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Навіщо?
Щоб ми могли возвигнути Хрест Господній в своїй душі і, поєднавшись з Тим, Хто був розіп’ятий на ньому Щоб ми відродились до Життя. Відродились на славу Бога.

о. Іван Полежака

Не можу не дивуватися нам, людям. Ми бажаємо щастя. Зо всіх сил стараємось бути щасливими. І Бог того бажає. І Бог старається щоб ми були щасливими. Він в Своїй безмежній любові і по Своїй милості до нас обдаровує нас щастям, омиває нас ним, а ми… Ми не щасливі. Ми маємо своє бачення щастя і прикладаємо зусилля щоб досягнути його, свого щастя. Але…, коли, навіть, досягаємо того про що мріяли, то певний час радіємо тому, але щасливішими не стаємо. На горизонті з’являється новамрія і ми знову діємо. Деякі люди серйозно вважають що дія і є щастям. Та чомусь їхні очі не променяться щастям. Навіть коли вони роблять те, що їм подобається. В той час вони отримують задоволення, але щасливішими не стають.

о. Іван Полежака

Часом все повстає так ясно і стає таким важливим, що хочеться донести те до всіх людей, розповісти через засоби масової інформації, написати книгу, кричати на перехрестях, або ж донести те хоча б тим, хто поруч. Ох, як важливо в такі моменти зупинитись і задати собі просте питання: «Чи від Бога та ясність?»

Мирослав МАРИНОВИЧ

ПЕРЕХІД ВІД ТАКТИЧНИХ МАНЕВРІВ ДО СТРАТЕГІЧНОЇ ВІЗІЇ

Отож, я закликаю до духовної непокори – але цього разу не владі, а нашим хибним колективним стереотипам і власним спокусам. А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ:

нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам;

нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними;

нас привчають брехати й халтурити – ми будемо відповідальними;

нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння;

нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш – ми ж будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні.

Потенціал для цього в Україні є, альтернатива в особі молодого покоління вже визріває, ідеї уже бродять – бракує лише того імпульсу до самоорганізації, що дається лише з волі Святого Духа, Який і «очищає нас від усякої скверни».

Евгений Силаев

"Все мы родом из детства"

  Антуан де Сент-Экзюпери

     1. Тысячи лет среди людей живут мудрецы и философы. Не все философы являются мудрецами и не все мудрецы – философы.  Философия -  это область всеобщих и необходимых  знаний , а мудрость – очень редкий дар, особый  талант ясного  понимания,   свойственный  только некоторым выдающимся  цельным  личностям. Философские знания можно передавать другим людям, а вот мудрость – уникальна, невоспроизводима и непередаваема, как и любой другой талант.      

  1.1. Каждый человек имеет своё  уникальное предназначение в жизни и все необходимые  таланты для успешной  реализации этого предназначения, в том числе мудрецы и философы.

   Каждый талант находит своё выражение в жизни человека.  Например, талантливый музыкант может распознать музыкальный талант и в другом человеке и отличить его от практических навыков, ремесленного мастерства в повторении и воспроизведении ранее  полученных знаний. Талант   выражается в творчестве, в явлении небывшего, но необходимого для человеческой  жизни людей. Таким образом творчество возможно только в области , в которой у человека есть талант, но одного таланта совершенно недостаточно.  Для творчества необходимы знания, навыки, практический опыт, трудолюбие, мастерство,  воля и настойчивость в достижении поставленной цели. Вот , только без таланта все остальные  достоинства творящего человека не  могут обеспечить  явление небывшего. При этом, важно отличать небывшее  но необходимое для жизни  людей от ненужного им  или просто   неизвестного  этому конкретному человеку, чтобы  не   "изобретать велосипед" или "вечный двигатель", а для этого требуются  знания и понимание этих знаний. Талант даёт возможность человеку ощутить действительную  ценность и необходимость существования  конкретного нового, отличить его от ненужного, бессмысленного в его предназначении, от ложного, которое может быть  похоже на настоящее, но  как фальшивая нота в мелодии.

о. Іван Полежака

Ми, як нація, маємо мати свою Церкву, яка б євхаристійно єдналась з іншими Православними Церквами. Зараз, в Константинополі і в нас, на теренах України,вирішується доля мільйонів віруючих.

Час вирішальний. І не лише тим: чи отримаємо ми томос, чи ні. Вирішальний він для нас перш за все нашою готовністю. Чи готові ми прийняти томос? Чи зможемо ми його прийняти не з погордою, а гідно? Бо якщо приймемо з погордою, бути біді, ми станемо посміховиськом для всього світу. Томос не гарантує єдності Церкви. А там де щось звершується з погордою, там діє сатана. І Церква, ставши єдиною на короткий час, знову роздробиться на шматки, кожен з котрих буде відстоювати свою правду. Люди, побачивши чванливість ієрархів відійдуть від Церкви і невідомо чи з’явиться ще будь коли можливість, яка є тепер. І весь тягар вини ляже на плечі тих, хто не захотів поступатись заради інших.

ГАННА СИЛАЄВА

Барсік сів на землю та підлесливо закрутив хвостом. Він не випускав ношу з пащі, проте очі його з таким благанням дивились на Азорку, що той змилостивився і обережно поклав куль.

Всі з полегшенням зітхнули, розташувалися на відпочинок.

Німий впав, де стояв. Про черепаху і не скажеш – стояв. Німий просто сховав лапи, голову і хвіст у панцир та не визирав до кінця зупинки. Барсік довго, із насолодою чухав за вухом, потім делікатно пішов за дерева. Кішки вляглися, притулилися одна до іншої, вилизували свої та чужі хвости та вуха. Кєша пурхнув на гілку куща, подзьобав кору між лапами, покопирсався у пір’ї та закуняв.

Кіра і Клуша  залишились на землі, кволо колупалися в траві, потім одночасно помітили шишку, кинулися до неї, засварилися, почали скубтися, але Кєша відкрив око, матюгнувся на сварливих баб, й ті причаїлися.

Олександер Польшин

І про цю людську іпостась Ісуса, яка спеціально звернена до нас, яку ми можемо збагнути, щоб порівнювати його мотиви і поведінку з нашими власними мотивами і поведінкою, про це ми не тільки можемо, але і повинні розмірковувати. Адже Ісус не просто мандрівник у Космосі, але прийшов спеціально до нас і заради нас, як він і сам говорить. Прийшов для того, щоб навчити нас такому спілкуванню, у якому здійснюється наша любов один до одного і до нього, нашого Спасителя, разом і одночасно. Щоб ми могли з радістю, як Закхей, голосно сказати один одному: «…і за все, чим скривдив, віддам вдесятеро…».

Как в богослужебно-производственном процессе был утерян Христос, в чем преимущества «безбожной» Европы, как мы решаем наши проблемы без Бога и что делать, если невозможно изменить мир и страну – рассказывает настоятель домового храма святых апостолов Петра и Павла в Санкт-Петербурге протоиерей Георгий Митрофанов.

Много лет назад на презентации своей книги я произнес слова, которые смутили многих, но я их и теперь готов повторить. На данном этапе моей жизни меня не интересует ни возрождение России, ни жизнь Церкви в СССР. Меня волнует лишь то, что в Церкви мы потеряли Христа.

Главной задачей и клирика, и мирянина является одно: разобраться, нужен ли тебе Христос? Стремишься ли ты жить по-христиански? Человек, пребывая в Церкви, обращен к изменению своей души, жизни, в чем бы она ни проявлялась: в семье, общественном служении, государственной или военной службе, в творческой ли деятельности.

 Да, ты не можешь изменить мир и страну, но что-то ты можешь сделать на приходе, в семье. Если есть единомышленники, соработники, которые стремятся принести элемент подлинной жизни во Христе в свою повседневную жизнь – это и есть церковная жизнь. Жизнь, основой которой является Евхаристия, переживание присутствия живого Христа.

Участники: Александр Польшин, Евгений Силаев, Юрий Юрченко

Часть 3

Окончание беседы

Участники: Александр Польшин, Евгений Силаев, Юрий Юрченко

Часть 2

Продолжение беседы

Участники: Александр Польшин, Евгений Силаев, Юрий Юрченко

Часто говорят, что ничего случайного нет.  Думаю — это правда. Жизнь так устроена, что на одно мы обращаем внимание, а на иное нет. Но это вовсе не значит, что иное не так важно или не так значимо для нас.

Как-то друзья собрались пообщаться и им это понравилось. Потом это стало традицией, а затем им показалось, что эта атмосфера доброго общения и те разные вопросы, которые при этом затрагивались, могут быть интересны и другим.

Мы попробовали перевести пока одну из наших беседы в текст. Нам это понравилось.

Данная работа не представляет собой законченной лекции, где участники  ставят своей целью дать готовые ответы на поставленные вопросы. Это свободная беседа на тему, попытка поделиться своими переживаниями и рассуждениями, поиск ответов на вопросы и приглашение к беседе других, кому это может быть интересным.

Мы решили отпустить этот «продукт» в свободное плавание, а что из этого получится, уже не зависит от нас. Если это будет кому-то интересно и полезно, нас это порадует.