Главная

о. Іван Полежака

Ніхто не знає скільки це буде продовжуватись. Лише маємо надію що Господь полегшить нашу участь і чашу відкуплення перенесе на більш пізній термін. То ж очікуємо змін на краще і, одночасно, розуміємо що покращення якщо і прийдуть то будуть тимчасовими, як і все те, що пов'язане з матеріальним світом. Війни, епідемії, природні катаклізми в цьому світі неминучі. Болі і страждання не обійти.

Кожна свідома людина, перш ніж залишить цей світ, буде поставлена перед вибором. Хтось, під впливом обставин, навернеться до Бога, а хтось - відвернеться. Таке наше людське життя. Такі ми є.

о. Іван Полежака

Та її і не можливо зрозуміти. Розум людський не може вмістити Слово Боже, бо не має досвіду Небесного. То ж не варто пихтіти над Біблією, стараючись розкласти все на мізерних полочках свого земного досвіду. Марна та справа.

Бог дав нам Своє слово. Дав не для розуміння, а для життя.. Слово Боже не торкається розуму. Для розуму воно важке. Слово Боже торкається душі. Душа його приймає і пробуджується. Слово Боже це та пожива для душі, яка дає їй силу до зростання.

о. Іван Полежака

Шкода що навіть християни не читають Старий Завіт. Інакше б не панікували і в розпач не впадали. Бог, через Своє слово, готовить людей до свідомого, зрілого сприйняття світу, себе та обставин, які виникають. Бог відкрив нам причини та вказав на наслідки. Бог дав нам зброю, незламну і нездоланну. А ми не беремо її і не користуємось.

Світ зламався. Механізм в якому ми вважали себе центром всього, дав збій. І ми не знаємо як бути, відчуваємо себе слабкими і незахищеними. Але саме від нас залежить доламаєтся все, чи ми візьмемось за розум, станемо відповідальними, звернемось до Першоджерела та в Його світлі повернемо все на краще.

Олександер Польшин

 Бог прагне щоб кожна людина стала унікальною. Унікальною отже неповторною, і це означає, що її ні з ким і ні з чим іншим неможливо порівнювати. Як тільки я починаю порівнювати себе з кимось, незалежно від того чи в позитивному чи негативному сенсі, я все одно «продаю» свою унікальність заради того, щоб відчути себе кращим ніж хтось інший. Порівнюючи себе з кимось іншим заради відчуття «вищості», «кращості» я не помічаю, як втрачаю свою унікальність і стаю як один з мільйонів таких самих, які чи кращі, чи гірші за мене, але не унікальні. Ми можемо мати будь-які таланти і залишатись не унікальними, тому що ми почали порівнювати себе з іншими.

Олександер Польшин

Чому християнство не дає ніяких гарантій відносно спасіння? Тому що будь-яка гарантія робить мене невільником цієї гарантії. Отже я втрачаю свою свободу, яка є більш важливою, вищою для моєї природи, ніж наявність гарантій, навіть спасіння.

о. Іван Полежака

Щастя несподіване. Воно блаженством вливається в життя. Вливається тоді, коли відкривається очевидність тимчасовості життя земного. Коли приходить розуміння що в любу мить земне життя може перерватись і нас тут, на Землі, не стане. Що кожна мить, яку ми проживаємо тут, є особливим даром Божим.

Коли відчуваємо скороминущість людського життя, то починаємо, в глибокому мирі, приймати те що є, дякувати Богові за те, що все це ще є для нас (бо все земне, як і ми - скороминуще), радіти тому, що все це є і старатись зробити все так, щоб те що є, стало хоч трошки кращим.
Розуміння миті, подяка за мить, дія в миті наповнюють душу радістю. Відкривається сенс життя.

Щастя, це дотик Вічності, проявлений миттю, це посмішка Бога яка відкриває Його Любов.

Юрий Юрченко

Я так почувствовал, говорит один — и он прав, ведь это реальные его чувства, которым нет повода не доверять, он к ним привык, ведь они его не раз выручали и убеждали.

Я так понял, говорит другой — и он не менее прав, ведь он так всегда жил и его понимание ему всегда помогало и подтверждало его правоту.

Но ведь при этом я воспринял правоту своего видения только одним образом, то ли чувствованием, то ли пониманием и я могу в обоих случаях ошибаться, я не идеален.

Так почему же мне не попробовать воспринимать ситуацию и чувствованием и пониманием, или наоборот, и пониманием и чувствованием. Это будет двойная поддержка моего восприятия и это означает, что мое восприятие будет вернее подтверждено двумя свойствами моей личности.

Евгений Силаев 

"Мир такая вещь, что он существует во сне не меньше чем не во сне. И во всяком случае он не дает о себе знать нигде кроме как там, где им захвачены"

В.В. Бибихин /Слово и событие/

На этой встрече я, как обычно сел в кресло, а рядом на журнальном столике в фарфоровой чашке  слегка дымился ароматный чёрный кофе.

Автор темы   сегодняшнего общения, которую мы договорились обсудить, сидел  на диване с сигарой в руке и говорил  тихим мягким голосом про какие-то свои личные, очень важные для него переживания, тонкости своих  ощущений и их  сложные смыслы, о том, что Герман Гессе  назвал " ничто так не ускользает от изображения в слове и в то же время ничто так настоятельно не требует передачи на суд людей". Говорил он   не совсем внятно, на пороге выразимого словом, а поэтому и достаточно долго, но  почувствовав это -  скомкано сформулировал то, что  он  предлагает нам  обсудить и начал пыхтеть сигарой.

  В это  же время, сидящий на табурете у  кабинетного рояля, уже начал свою импровизацию в ре-миноре, негромко задавая аккордами  джазовый ритм разговора а мелодией, почти как Мишель Петруччиани, пытался найти образ для  темы, о которой говорил её автор.     

Прощення необхідно. Усвідомлення це виникає тоді, коли в мені оселилась образа і я відчуваю її руйнівну силу, яка мене не відпускає. І тут виникає питання, як цього можна позбутися. Згодом я відчуваю і розумію, що моїх сил не вистачає. Отже, я повинен шукати іншу силу, здатну подолати образу. У цей момент у мене є можливість запросити Христа в своє серце або не запросити.

Образа настільки відриває людини від Спасителя і фіксує його в самому собі, що можна сказати, образа — це ознака гордині. Відчувати себе скривдженим, а тим більше несправедливо скривдженим — це гординя величезної руйнівної сили. При цьому людина перебуває в законсервованому стані, що вона має рацію, вона несправедливо ображена, вона має право на цю образу і створює таку закриту систему, в якій для Спасителя немає місця, Він там не потрібний, їй і без Христа там все зрозуміло.

Сергій Чаплигін

Нашою головною проблемою є проблема сакрального.

У буденному житті людська душа дрімає, мляво розтікаючись по безлічі побутових проблем, прямуючи за інстинктами тіла, шукаючи, де тепліше, комфортніше і солодше, або за холодним розрахунком, вироблення жорстких дій, спрямованих до того ж досягнення індивідуального тілесного комфорту з приємними емоційними забарвленнями.

Але є і винятки: душа може прокинутися, встати, повстати, спалахнути

І саме сакральне – є цим моментом пробудження душі.

о. Іван Полежака

Він має тисячі проявів. Людина дбає про своє, людина прагне для себе, людина добивається свого, людина жадає щоб її похвалили, оцінили, подякували їй… Егоїзм часто ховається в формах, в яких його важко розпізнати. Але він завжди свідчить.

Свідчить, що людина внутрішньо одинока. Одинока не тому, що не має друзів і тих хто її любить, а тому що хворіє. Хворіє віддаленням від Бога. Вона, велику радість повноти життя, бажає компенсувати маленькими задоволеннями цього світу. Душа бажає вічного, а розум не знає як те здійснити і старається замінити тим, на чому знається, задовільняючи тимчасові потреби короткочасного земного життя.

о. Іван Полежака

Потрібно зробити, вирішити, допомогти, встигнути, пізнати, побачити… Весь час щось потрібно. Весь час наш розум зайнятий вирішенням багатьох проблем. Логіка говорить, що такий стан є нормальним, що все добре, бо людина повинна бути активною і повсякчас вирішувати всі нагальні проблеми. Логіка заспокоює, а душа тривожиться. Людина відчуває неспокій.
Душа тривожиться, бо ворог спіймав її і посадив у клітку. Клітка повсякчасних проблем тримає душу і не дозволяє їй розвиватись, не дозволяє їй доростати до вічності.

о. Іван Полежака

Під час кожного богослужіння диякон, чи священик, виголошуючи єктенію, промовляє: "Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію зо всіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо". А всі люди відповідають: "Тобі, Господи", погоджуючись з тим, що і себе, і один одного і все життя ми віддаємо Господеві.

Всякий піст на те і спрямований, щоб ми навчились це робити: віддавати і себе, і один одного і все життя Христу Богові.

Евгений Силаев

«Человека столько, сколько в нем любви»

Абу Турхан

Мой друг Саша попросил меня написать как я понимаю что значит быть человеком.

И вот, глядя на чёрную кошку Нюшу , я подумал, что так же как и она я с удовольствием ем то, что мне нравится, лезу под плед когда холодно и мне, как и ей ,   приятно ощущать тёплый пол на балконе  прохладным летним вечером, когда  он нагрет солнцем и  с любопытством  выходить  в прихожую когда к нам кто-то пришёл. А если нет ничего интересного, то кошка  может  спокойно спать. Как и кошка я естественным для живых существ  образом  хочу получать удовольствие, ощущать комфорт и чувствовать себя в безопасности. При этом для каждого  совершенно ясно различие кошки и человека, также, как все  мы, обычно,  легко различаем живое и косное.

Да, это действительно просто и  понятно. Но чувствую, что не всё тут для меня так уж очевидно  и не так однозначно соответствует моему пониманию человека среди людей, моим представлениям о том,  что значит быть человеком.

Олександер Польшин

 «...для мене життя – Христос,

і смерть – надбання» (Флп 1,21).

Коли апостол Павло говорить: «...і смерть для мене – надбання», то це означає, що для нього смерть є остаточним поєднанням з своїм Спасителем. «Я бажав би вже померти і бути з Христом, але заради вас продовжую перебувати в тілесній одежі» (Флп 1,23-24). Така перспектива смерті, таке розуміння сенсу смерті можливе тільки тоді, коли життя апостола є життям з Ісусом, коли вже не він живе, а в ньому живе Спаситель (Гал 2,20). І коли таке стається, то тоді стає зрозумілим новий сенс смерті. Смерть набуває сенсу як остаточне здійснення повного поєднання із Спасителем.

Олександер Польшин

 «Великий пророк устав між нами”, і:

“Бог навідався до народу свого». (Лк 7, 16).

«…одні твердили, що він добрий, а інші відказували:

Ні, - він лише народ туманить.(Ів 7,12).

 «Осанна! Благословен той, хто йде

 в ім'я Господнє, ізраїльський цар!». (Ів 12,12-13).

«Та вони закричали: Розіпни, розіпни його!».

 (Лк 23, 21).

Ті, хто з радістю зустрічав Ісуса, то були одні люди, які сподівалися, що він зможе щось змінити в цьому житті і воно стане більш прийнятним. А ті, хто потім, уже після суду, вимагали його смерті, то були інші люди, які вважали, і вони тим жили, що оскільки був суд, найвищий суд в Ізраїлі, який визнав Ісуса винним смерті за богохульство, то Ісус є ворогом Ізраїлю, і його треба стратити. До того ж він є лже-месія, якого вдалось схопити і засудити ще до того, як він накоїть всякого лиха, вдаючи з себе справжнього Месію. А таке бувало не часто, зазвичай лже-месія встигав себе проявити, наробити лиха, а потім вже інші порались з наслідками. А тут, ще до того як він наробив біди, його схопили і справедливо засудили, адже священики і синедріон знаються на таких речах. Тому вони так і кричали що його треба покарати, бо вони відчували, скільки було б лиха, якщо б Ісус все ж таки підняв повстання і почав творити свої справи і руйнувати звичне життя. Це були люди, які поважали закон, поважали владу, І тут не було ніякого затьмарення розуму, чи ще якогось безумства. Це була може й не зовсім свідома, але емоційна і правильна реакція людей, впевнених у справедливості суду, і які не хочуть собі непотрібного лиха на свою голову.

Олександер Польшин

 І вони постійно перебували

 в навчанні Апостолів, в спілкуванні

 і ламанні хліба, і в молитвах. (Діяння 2, 42).

А. Метою спілкування навколо Євангелія є навчитись розуміти себе через розуміння іншого учасника спілкування.

В. Предмет спілкування - обраний текст із Євангелія.

С. Умови для досягнення мети спілкування:

Юрий Юрченко

Недавно мне пришлось коснуться темы благодарения и как всегда, когда пытаешься об этом говорить, то начинаешь сам лучше понимать, а главное переживать, обсуждаемую тему.

Я для себя понял вот что, благодарение – это дарение блага, но прежде чем что-нибудь дарить, необходимо это иметь. Часто ли я сам об этом задумываюсь? Ведь часто говоришь слова, которые не наполнены смыслом и содержанием. 

Юрий Сальтевский

«Не знаете ли, что бегущие на ристалище бегут все, но один получает награду? Так бегите, чтобы получить» (1 Кор 9:24-27)

Юрій Юрченко

Це заклик, який слідує на початку Літургії вірних і це не просто вигук, але перш за все заклик до дії. Бо про любов не просто треба почути, вона повинна бути пережита і проявлена.

«... віра, діюча любов'ю» (Гал 5.6).

Господь закликає нас до дії — «возлюбити», а ми на це ніяк не реагуємо. Адже так відбувається не тільки на службі, але і в звичайному житті. В Євангелії Христос каже: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін 13.34). Що ж в ній нового, адже в Старому Завіті вже прозвучала схожа заповідь: «... возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю» і «ближнього твого, як самого себе» (Мф 22. 37,39). Але Христос наполягає — «нова» і пояснює у чому її новизна: «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто ображає вас і гонить вас» (Мф 5.44), «Хто любить батька або мати більш, ніж Мене, той Мене недостойний» (Мф 10.35).

Нічого собі, що ж це за любов така і де мені взяти сили для того, щоб все це виконати, або хоча б не впасти у спокусу і не відкинути таку любов, а разом з нею і Самого Христа, який мені це пропонує.

Людських сил для цього недостатньо, людською любов'ю це не понести і обмеженим людським розумом цього не сприйняти. Саме тому Христос каже про це, як про нову заповідь, але при цьому Він обіцяє: «Я з вами по всі дни, аж до кінця віку» (Мф 28.20). 

о. Іван Полежака

Просимо Його щоб дарував здоров’я нам, нашим рідним, друзям, знайомим та не знайомим. Благаємо, взиваємо, а то і кричимо: «Господи, зціли. Господи, спаси». А потім очікуємо, що Господь допоможе. 
Бог допомагає. Допомагає, бо в наших незрілих проханнях є довіра до Нього і зачатки любові, на які не можливо не відповісти. 
Допомагає щоб ми збагнули що хвороби фізичного тіла, то запобіжник душі. Коли душа гине в прірві гріховній, включаються механізми, які змушують нас повернутись від падіння до спасіння. Фізичні та душевні страждання виривають нас із суспільних перегонів до прірви.

о.Іван Полежака

Щастя не залежить від наших статків. Не залежить від посад. Не залежить від досягнень в цьому світові. Щастя це мить поєднання з Тим, хто є Щастям нескінченним. Це мить поєднання з Богом. Зрозумівши що щастя лише там, де Бог, ми перестаємо ганятись за ілюзією щастя, яку пропонує нам світ, а повертаємось до Першопричини, до Джерела всього.

о. Іван Полежака

Бог дав нам Своє Слово. Коли ми слухаємо Його і живемо по Слову, то дозволяємо Слову Божому здійснюватися в нас: «Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов він від смерти до життя.»

Юрий Сальтевский

Дорогие братья и сестры! Поздравляю вас с Великим Днем воскресения Христова. Желаю всем в этот День обратить внимание на Христа, отыскать Его в своем сердце и принять Его всею душой. Услышьте Его и обратитесь к Нему, ответьте на Его любовь, ибо Он – единственный наш Спаситель. Он искупил нас у зла и смерти ради жизни – и жизни вечной. Всем вам желаю искреннего обращения, духа и просветления, а так же веры, любви и надежды.

Тиша входить в життя, а разом з тишею і Бог. Ми відчуваємо Його всім своїм єством. Він з нами. Він в нас. Ми розуміємо, що все своє життя шукали не Його, а свого уявного Бога. Бог завжди був поруч, а ми не могли з Ним спілкуватись, бо були сконцентровані на своїх уявленнях, а не на реальності, якою є Бог.
Бог дивний. Заради нас Він прийшов на Землю. Заради нас Він страждав і розіп’явся. І це Він омив нас світлом Воскресіння.
Бог заради нас. А ми? Ми заради Нього?
Христос воскрес!
Воістину воскрес!

о. Іван Полежака

Дія без Бога завжди сліпа. Якою б правильною, правдивою, важливою, величною вона нам не здавалась, дія без Бога залишається сліпою.Те що ми будуємо – розсиплеться, те що стережемо, буде знищене. «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа.» Пс.126,1-2. Так Бог, через псалом, говорить про наші дії без Нього. Короткочасна перспектива і короткочасна вигода завжди поступаються перед Вічністю.

Наша ненька Україна проживає дуже складні часи. І якою вона вийде з цих часів, залежить і від нас. Крим, Донбас, вибори – виклики які не обходять жодну свідому людину. Ми хочемо, щоб Україна стала цілісною, щоб ми мали доброго президента, щоб життя наше стало гідним. Ми хочемо. А що робимо для цього? Пропагуємо і відстоюємо свою чи чужу думку? А хто із нас, в гонитві за світлим майбутнім зупинився і запитав себе: «А де тут Бог? Боже, як нам жити, щоб наша Україна стала Твоєю, бо лише з Тобою можна досягти миру та добробуту?»

Евгений Силаев

Прошло семь лет с момента публикации на сайте "Философский штурм" (ФШ) моей первой статьи  "Про философию". Сегодня для меня важно осознать как изменилось моё  переживание философии  и представление о ней  за эти годы  ежедневной  философской работы, в том числе и на сайте ФШ. Необходимым и достаточным условием изменений  моих переживаний философии является  живое философское общение с философами  благодаря их высказываниям в текстах книг и статей, а также интересному для меня, разнообразному общению на форуме ФШ. Попробую изложить в тезисах  своё новое понимание философии.

(Кратко из беседы трех христиан на тему «Прощение»)

Прощение — это изменение отношений. Ибо пока нет прощения, отношения не меняются, обида живет. Человек может быть уже умер, а моя обида живет. Она вне времени.

Прощение не обрывает отношения, оно меняет их суть, их качество.

Здесь важно ответить на вопрос: «Как я могу это сделать?».  Ответ на него может подвести человека к важности и необходимости покаяния.

Покаяние — это действие смирения.

Здесь есть два момента: когда я понимаю, что в другом человеке я ничего изменить не могу, и когда я, мучаясь от внутренней разрухи и своего бессилия, могу наконец пригласить туда, Того, кто сильнее меня — Христа. Здесь есть шанс на перемену ума и построение моих отношений с Ним.

о. Іван Полежака

Господь наближається до Голгофи. Наближається щоб грішні люди розіп’яли Його тіло за гріхи їхні. Господь іде, щоби свідомо віддати себе в жертву за гріхи людські. З Господом наближаємось до Голгофи і ми. Господь розкриває перед нами перспективу життя, а сатана через обставини життя, через знайомих і незнайомих, через потреби тіла, налаштовує нас до того, щоб ми кричали: «розіпни Його!» і, звершуючи гріхи, вбивали цвяхи в Його тіло.
Що вибираємо? Навіщо розпочали піст? Навіщо йдемо до Голгофи? 
Щоб розпинати Ісуса Христа, чи щоб співрозіп’ятись з Ним і воскреснути?

о. Іван Плежака

Сила духу також людьми сприймається по різному. І ніколи немає гарантії того, що людина сильна духом не втне якоїсь дурниці і не почне руйнувати світ. Сила духу людини, без дії Божої в людині є небезпечною зброєю. Приклад тому апостол Петро. Коли він побачив загрозу для Христа, то з точки зору людської, поступив дуже сміливо і проявив чималу силу духу. Він не побоявся витягнути меч і захищаючи Вчителя, відсікти вухо слузі Каяфи. Але Господь знав справжню вартість всього, що відбувається і все розставив на свої місця. А вже за декілька миттєвостей ми спостерігаємо за слабкістю духа апостола Петра, коли той відмовляється від Господа. А як ми можемо оцінити Силу Духа Самого Господа, коли Він маючи силу змести все негідне і несправедливе та установити гідне і справедливе, смиренно пішов на страждання, розп’яття і смерть?