|
|
|
Главная
Ніцше назвав «смертю Бога» той момент, коли люди вирішили, що тепер все будуть вирішувати самі
Сергій Чаплигін
 Ніцше назвав «смертю Бога» той момент, коли люди вирішили, що тепер все будуть вирішувати самі. «Бог помер! І ми його вбили!»
В філософії під цим розуміється руйнування уявлень про наявність певного гаранта існування людства, який знаходиться за межами безпосереднього емпіричного життя, містить в собі план історії та додає сенс існування світу.
Вбити Бога неможливо в самому Ньому. Можна вбити тільки Бога для себе і, відповідно, себе для Бога. А це смертельно. Бо хто піднімає на Нього руку, б'є сам по собі.
З того моменту, коли людство відвернулося від Бога, воно почало втрачати само себе. А вони всього лиш думали, що без Бога тільки і стануть людьми.
“Як аукнеться, так і відгукнеться”
о. Іван Полежака
 Коли важко, коли обставини стискають, коли ми “на межі” а підтримки немає від кого очікувати, не варто впадати у відчай, не варто нарікати на свою долю і на Бога та відправляти власне життя під крутий уклін. Це мить правди. Мить, в якій ми можемо зрозуміти те, чого не розуміли все своє попереднє життя. Настав час жнив. Час, коли ми збираємо те, що посіяли.
«Дальше христианину жить нечем». Как на смену строгости приходит полное расцерковление?
Игумен Петр Мещеринов — об аскетике, формализме и коуч-христианстве
Мария Божович
13 СЕНТЯБРЯ, 2021
«Вся эта дидактика: поститься, ходить на всенощные, исповедоваться, причащаться — перестает питать современного человека. Невозможно же все время ходить по кругу». Мария Божович поговорила с игуменом Петром Мещериновым о том, как формальная строгость приводит к расцерковлению или поиску «удобного» христианства.
Игумен Петр (Мещеринов) служит настоятелем подворья Даниловского монастыря в селе Долматово. Три гектара земли, фруктовый сад, теплицы, коровы. Под навесом стоит трактор. Здесь свои масло, сметана, сыр — все свежайшее, очень вкусное и отправляется прямиком в монастырь, в Москву.
Отец Петр живет в деревянном домике, где занимает первый этаж. Крошечная комната полна книг. Они не навалены стопками, как это часто бывает, а стоят в идеальном порядке на полках, на столе и на подоконнике. Некоторые раскрыты, помечены закладками, на полях что-то написано карандашом. Почти все издания — немецкие.
Я в шутку назвала отца Петра завхозом, он не стал возражать. Выпускника консерватории, знатока барочной музыки и переводчика с немецкого сельское хозяйство, кажется, не очень увлекает, хотя из своих 55 лет он уже 26 руководит этой огромной фермой. Мы попросили его показать скотный двор, он отговаривался («неохота, грязно»), но все-таки продемонстрировал настырным горожанам коровник, явно обрадовавшись, что он пуст и коровы на выпасе.
Звонит телефон. Отец Петр извиняется: «Курьер принес заказ с “Амазона”, я мигом», — и возвращается с 800-страничным томом Literatur und Sprache des Pietismus («Литература и язык пиетизма»).
Дві лепти в церковну скриню – це достатньо?
ієр. Юрій Потикун
 Багаті кидали в церковну скриню багато, а вдова – дві лепти. Але чомусь ми всі мало звертаємо уваги на інші слова, які окреслюють умови тих двох лепт та багатого пожертвування. Двом лептам надає цінність умова, що вони є всім денним прожитком, а багате пожертвування відбувається з надлишку, який залишається від денного прожитку.
Ким я себе бачу – «багатим» чи «бідним»?
Про використання Біблії
Олександер Польшин
 Існує безліч способів використання Біблії. Цю безліч можна поділити на дві групи.
До першої будуть відноситись ті способи, в яких Біблію використовують як збірку різних цитат для посилення правоти своїх власних теорій чи ідей.
Наприклад, відома цитата з апостола Павла: «…а хто не працює, той нехай і не їсть…». Або слова Ісуса з Євангелія від Матфія: «…а якщо тебе вдарять по лівій щоці, то підстав і праву…». Або ще з апостола Павла: «…перемагай зло добром…». Але якщо в Біблії потрібної цитати не знаходиться, то автор теорії чи ідеї цим не переймається, а шукає потрібну цитату в інших книгах. Тобто відсутність цитати в Біблії не вважається «сигналом» того, що з теорією чи з ідеєю щось «не так». Тому що в такому використанні Біблії вона не вважається джерелом «істини», а лише допоміжним засобом для побудови власної істинної теорії чи ідеї.
До другої групи ввійдуть всі ті способи, для яких Біблія дійсно є джерелом «істини». Але не будь-якої істини, а саме біблійної істини. Наприклад, наукова істина і біблійна істина – це істини про різні речі. Тобто це не дві істини про одне й теж, а дві істини про дві різні речі.
ГЕРХАРД ТЕРСТЕГЕН О ПОСТЕ И ГРЕХЕ
 "Прекрасно, что ты, с Божией помощью, отучаешь себя от худого обыкновения излишней, и не вовремя, еды (ибо когда сия привычка вкореняется, то она доставляет немалый вред душе), и усердствуешь в умеренности и воздержании (хотя в болезни и в других особых обстоятельствах воздержание должно соразмеряться с последними). Но не стоит слишком полагаться на это внешнее делание; телу надлежит давать потребное ему, а всё своё упование возлагать на Господа, Который знает, как умертвить нашего ветхого человека Своей любовью и во всём научить нас доброму порядку. Когда трапезуешь одна, довольствуйся тем, что Бог тебе послал; когда же вкушаешь пищу с другими, ешь всё, что тебе предлагают, и думай о Боге, а не о еде".
Терстеген. Ступени духовной жизни
Игумен Петр Мещеринов
 С горьким чувством перевожу я большие, "концептуальные" письма Терстегена. Почему, почему я читаю это на четвёртом десятке лет церковной жизни? Какой диавол (в точном смысле этого слова) скрыл от меня эти основополагающие, начальные сведения, которые должны сообщаться каждому христианину в самом начале его церковности, в качестве важнейшей предварительной информации? – Я думаю, не у меня одного столь же печальные мысли...
Вот что Терстеген пишет о периоде воцерковления:
"Благонастроенные христиане, принявшие в известной мере благодать Божию во Иисусе, отличаются сердечным стремлением жить по Богу, во славу Его, и ревностно совершать своё спасение (Фил. 2, 12) и освящение (2 Кор. 7, 1; 1 Фесс. 4, 3). Но очень жаль, что многие из них неправильно подходят к делу. Христианин сразу начинает как бы выискивать врагов своего спасения; он скрупулёзно исследует всякое своё действие; он противостоит с великим напряжением всему худому, усердствует о добродетелях и старается, насколько он может, привести себя к благочестивой жизни. Но только из всего этого выходит или само-сооружённое мнимое внешнее благочестие, или и вовсе лицемерие, без основания и корня; или христианин замучивает себя малодушием и неверием; или и вовсе опускает руки, поскольку всё время обнаруживает в себе неиссякающие недостатки и не видит никакой возможности спастись, как он это себе представляет, – ибо во всём этом душа принимается за своё духовное делание сама по себе, без Бога".
Духовное делание без Бога... да, так оно и есть, увы (Конечно, читать надо весь текст.)
Читаючи притчу про блудного сина
ієр. Юрій Потикун
 Як залишити рідність до того, хто тебе зрадив, як батько зберіг почуття рідності до блудного сина, що коли той повернувся, то сам батько дуже зрадів його поверненню.
Але був і старший брат, який цю рідність не зберігав і, як мені здається, і не збирався зберігати. І вже не міг прийняти його при поверненні, як рідного брата. Йому повеселитись та з’їсти козеня із друзями стало ціннішим ніж молодший блудний брат. Звернемо увагу і на те, що в тій веселій кампанії батька, себе, як учасника, він вже не розглядав.
Так, який правдивий стан моєї душі може бути зараз, коли я бачу ці дві істини?
Може, перестати збільшувати в своєму серці тих, кого я роблю не рідними мені, а тих, кого вже зробив колись такими, може, почати відновлювати їх рідність? І приклад мені в цьому батько, який залишав рідність, як для меншого, так для старшого сина. Обох називав синами, любив, як синів, все життя чекав їх повернення.
Все в світі, для нас людей, має свою вартість
о. Іван Полежака
Все оплачується. Купуємо і продаємо. Свідомо і несвідомо. В світі фізичному і в світі духовному. В фізичному якось розуміємось: що, де і за скільки. В духовному світі…, дай Боже щоб хоч задумувались над тим, що він є. Духовний світ, не десь там. Він в нас. Торгуємо не торгуючись, бо не знаємо чим торгуємо і за які гроші.
В світі платимо тим, що маємо: силами своїми, працею своєю, користуючись еквівалентом праці - грошима. Але не бачимо що є ще і коефіцієнт до еквіваленту, який тримає в своїх руках Сатана. Хто хитріший, жадібніший і відданіший пожаданням своїм, той має високий коефіцієнт, бо служить злій силі. Отримує така людина задоволення від еквівалента справ своїх і не розуміє що за задоволення, з кожного отриманого надлишку, платить згідно з коефіцієнтами. І не хоче пізнати якою валютою платить.
90 псалом і покладання на Бога
ієр. Юрій Потикун
А що це означає «покласти надію на Бога» у 90-му псалмі
6.05.2015, 92бр, із нотаток
Чи так воно легко надіятись на Бога, як нам з першого погляду здається, у 90 псалмі?
«Хто сподівається на Бога Всевишнього….» — такими словами починається 90 псалом. І які блага цей псалом тільки не обіцяє. І, що Господь буде з нами у скорботі, і що ми не побоїмося страху вночі, і пошесті згубної вдень. Минемо і сіті ловця, і будемо бачити, як впадуть десять тисяч праворуч мене… Як красиво!
Чекайте, чекайте! (як би сказав Більбо Бегенс із «Хоббіта», коли прочитав в угоді про небезпеки під час пригод до лігва дракона).
Якщо Господь буде зі мною у скорботі, то що це? Це, що, означає, що будуть скорботи? А багато? А чи довго?
А що там написано про страх у ночі та стрілу у день? То що, і вони будуть? Не зрозумів, і про те, що біля мене десять тисяч ворогів моїх впадуть. А скільки до того, як вони впадуть, мені брань з ними втримувати та якими силами? Так що, будуть і гаспиди, і василиски? І буде у мене переляк, та ще такий, що до Господа в серцях взивати треба?
І ось, лише тепер, коли ми правдиво подивились в глибину 90-го псалма, дуже вчасно задати питання: «Так, що це означає покласти надію на Всевишнього?» А відповідь дуже проста: «Так, саме так, це погодитись перебувати, як раз в тих небезпечних, з ризиком до життя обставинах, які і згадуються у 90 псалмі».
«А скільки часу треба витримати, поки та допомога, яка обіцяється, повинна надійти? Скільки часу триватимуть випробовування, щоб здійснився захист, перемога, втішення?»
– «А стільки, скільки необхідно буде». І той, що витримає, той і отримає головну нагороду, яка передбачена в кінці 90 псалма: «…і дам йому спасіння Моє», яка перевершує з лишком всі ті нагороди, які були раніше обіцяні і стали, нібито, проміжними, а не кінцевими.
Чому Бог, про якого говорить Біблія, не є філософом
Олександер Польшин
Тому що Бог, про якого говорить Біблія, нічого не пояснює і нічого не дока3ує. Він просто говорить людині: так – роби, а отак – не роби. Та нам же все одно хочется мати хоч якісь пояснення і хоч якісь відповіді на дуже для нас важливе питання «чому». Тоді Бог, про якого говорить Біблія, дає нам дуже дивне пояснення: тому що «так» Мені подобається, а «отак» - Мені не подобається.
А на додаток цей Бог, про якого говорить Біблія, попереджає, говорячи: якщо будеш робити так, як Мені подобається, тоді Я буду твоїм Господом, а ти будеш Мені сином. Та якщо будеш робити так, як Мені не подобається, то тоді Я буду тебе карати доти, аж поки ти не отямишся і знов почнеш робити так, як Мені подобається. А якщо не отямишся, то ти перестанеш бути Мені сином (до речі, це важливо, що не «Моїм», а саме «Мені»), а Я перестану бути твоїм Господом, і живи тоді як сам розумієш.
З якою вірою ми ходимо до храму і якою вірою живемо?
о. Іван Полежака
Святі Отці Церкви: Іван Златоуст, Григорій Ніський, Іван Дамаскін, Єфрем Сірін та інші, розкриваючи образ Божий в людині, вказують на те, що Бог наділив людину Божими властивостями і поставив її володарювати над сотвореним Ним світом. Зокрема, св. Іван Златоуст в своїх “Бесідах на Книгу Буття” так говорить про людину: “Бог насправді створив людину володарем всього сущого на землі, і немає на землі нічого вищого неї, але все знаходиться під її владою”. Все знаходиться під владою людини!? Чи, можливо, людина знаходиться під владою всього?
Ми можемо вважати себе віруючими, а можемо - і невіруючими. Але, чим глибше вдивляюсь в людей, тим більше розумію що невіруючих людей не буває. Є різна віра. Хтось вірить в Бога, хтось у вищу силу, хтось в інопланетян, хтось у всесвітню змову, хтось в світле майбутнє, хтось в справедливість, хтось вірить політикам, хтось “новинам”, хтось своїй мудрості, хтось власній силі, хтось вірить в те що він невіруючий… Для кожної людини знаходиться своя віра.
ПРАВО НА ТИШИНУ
ієр. Юрій Потикун
Я как-то задумался: «А имею ли я право на тишину?» и первой трудностью, с которой я столкнулся, оказалось, что я не понимаю смысла этого выражения «Право на тишину».
Вот, я еду в маршрутке, в которой звучит радио. Одному пассажиру нравится «Шансон», другому «Русское радио», третьему новостное. Мне нравиться тишина. Имею ли я такое же право на тишину, как и тот, что хочет, коротать время под «Шансон».
Чтобы что-то уяснить мне пришлось разобрать предложение на выражения, а выражения на слова. Итак…
«Тишина». Вот, шумит ветер, барабанит дождь по крыше, поют соловьи, трещат сверчки…
Наличие этих звуков – это тишина? – Да, это тишина. В том смысле, о чем эти размышления – да, это тишина.
Почему? – Потому, что в природе, в ее естественном состоянии эти звуки являются следствием природных явлений и жизнедеятельности не обладающих разумом существ. Причем, отсутствие этих звуков, хоть и говорит об условно абсолютной тишине, но противоречит той тишине о праве, на которую мы размышляем.
А Ви чули!? На Іллю!? (діалог парафіянки та священика)
ієр. Юрій Потикун
- А Ви чули передання бабушок наших, що як Ілля прийде, то той хто купатиметься, то потопне? Свят! Свят! Свят!
- А Ви чули Серафима Саровського: «А Ви не вірте і не збудеться пророцтво бабушок ваших».
- Як так?
- А Ви приходьте завтра на службу Божу. Богові славу віддамо. Іллю в допомогу призвемо. І по вірі Вашій з Вас зніметься прокляття роду вашого: «не потопнете, якщо і купатись будете».
- Та, не вже?????????............
- Ось Вам оголошення, ідіть та роздайте по хатам, щоб і люди добру звістку мали, не тільки Ви!
Терстеген. О святом безразличии
Предисловие переводчика
"Два маленьких письма Терстегена о некоей специфической пиетистской добродетели – Gleichgültigkeit. Перевести этот термин на русский язык очень сложно. Буквально он означает «всё-равно́сть». Есть, конечно, эквивалент – но он «сниженный»: «пофигизм». Но так переводить духовные тексты, конечно, нельзя.
А добродетель важная. Я всегда вспоминаю о ней, когда речь заходит о, скажем, церковном благословении олимпийской сборной, или о церковном же попечении... ну не знаю, о чём... о казачестве, о демографии и т.п. Тут-то св. Gleichgültigkeit очень пригождается."
Игумен Петр Мещеринов
Коли в життя входить Бог, то Він світлом наповняє кожну мить
о. Іван Полежака
Дякую Богові за мого брата в вірі Yuri Saltevsky, через якого я звернув увагу на деякі моменти життя.
Коли в життя входить Бог, то Він світлом наповняє кожну мить. Ми змінюємось і світ навколо нас змінюється. В Божому світлі ми починаємо бачити свої вади, свою гріховну природу. Бачимо і бажаємо звільнитись від всього того що, як здається, заважає нам перебувати з Богом.
Ми розпочинаємо боротьбу зі своїми гріхами та своїми прив’язками до земного життя. Боремось і помічаємо що легкість, яка була раніше, зникає і світло яке раніше просвітлювало нас, стає менш яскравим. Чому? Що не так робимо?
РЕЧЬ О ДОСТОИНСТВЕ ЧЕЛОВЕКА
ДЖОВАННИ ПИКО ДЕЛЛА МИРАНДОЛА (1463–1494)
 Происходивший из семьи графов Мирандолы, Джованни Пико с 14 лет изучал каноническое право, филологию, философию и греческий язык в университетах Болоньи, Феррары, Падуи и Павии. В 1484 г., будучи во Флоренции, он познакомился с Марсилио Фичино, Лоренцо Медичи и другими участниками Платоновской Академии. В 1485–1486 гг. Пико продолжал обучение в Парижском университете. Вернувшись в Италию, он углубился в изучение еврейской Каббалы, а также стал учить арабский, халдейский и еврейский языки. В этот же период Пико закончил несколько сочинений, в том числе «900 тезисов по философии, каббалистике и теологии», которые должны были стать основой для публичного диспута в Риме, который Пико задумал провести в начале 1487 г. В качестве предисловия к «900 тезисам» он написал «Речь о достоинстве человека».
Тезисы к диспуту, разошедшиеся по итальянским университетам, рассмотрела комиссия, назначенная папой Иннокентием VIII и тринадцать из них признала еретическими. Необходимо также отметить, что тезисы вызывали сомнения и у некоторых друзей Пико. В марте 1487 г. диспут был запрещен решением папы римского. В ответ Пико опубликовал «Апологию» в защиту тезисов. В результате, решением папы, еретическими были признаны все 900 тезисов. Чтобы не представать перед судом инквизиции, Пико бежал в Париж, но по дороге его арестовали. От строгого суда его спасло только заступничество Лоренцо Медичи. Освобожденный из-под ареста, Пико поселился во Флоренции. Здесь он продолжал свои занятия философией, а в 1493 г. был прощен новым папой Александром VI. Но творческий путь Пико делла Мирандолы был прерван ранней смертью — 17 ноября 1494 г. в возрасте 31 года он умер от тяжелой болезни (последние исследования показали, что он был отравлен мышьяком).
Помимо уже названных, Пико делла Мирандола принадлежат еще несколько сочинений: «Комментарий к канцоне о любви Джироламо Бенивьени», «Гептапл», «О Сущем и Едином» и «Рассуждение против божественной астрологии».
Сочинения Пико делла Мирандола оказали большое влияние на современников. А «Речь о достоинстве человека», впервые в полном объеме опубликованная в 1496 г., уже после смерти итальянского мыслителя, стала одним из самых ярких манифестов всей эпохи Возрождения.
Добрий, приємний, солодкий… гріх
о. Іван Полежака
Добрий, приємний, солодкий… гріх. Він невинний. Невинний в наших очах. Бо замазав наші очі. Очі, підкорені гріху, бачать світ навиворіт. Справжнє добро людина не помічає, а тягнеться за добром оманним. “Те що приємне, те і є добром”, - вважає засліплена гріхом людина, тягнеться за таким добром, ганяється за ним і втрачає життя. Господи, скільки ілюзій добра розвіяно по світу! Господи, як це страшно! Страшно бачити як люди, які, як здавалось, щиро прагнули бути з Тобою несподівано змінюються і біжать. Засліплені ілюзією біжать від Тебе, бажаючи отримати тимчасову вигоду. Не чують, не бачать, не розуміють і вважають що діють в правді. Господи, де Ти?
«Духовные и назидательные письма о внутренней жизни и истинной сути христианства». Письмо десятое
В своем десятом письме Герхард Терстеген излагает свои представления о молитве и вызываемых ею духовных состояниях – здравых и болезненных.
Предисловие переводчика
В настоящем, весьма обширном, письме Герхард Терстеген излагает своё учение о молитве и – как сказали бы православные – о прелести. Понятие о молитве в западной аскетике, которую здесь представляет Терстеген, шире, чем в православии; оно включает в себя не только активное обращение ума и сердца к Богу, но и пассивное, «приимательное» пребывание в соприсутствии Божием, что подчёркивает основу нашей религии – «двусторонность» взаимоотношений человека и Бога во Христе, когда не только человек стремится к Богу, но и Бог присутствует в его повседневной жизни. К сожалению, в нашей аскетике редко можно встретить назидания про такой «ответ Бога» на нашу молитву; православная дидактика склонна предостерегать (порой излишне) против всяких явлений этого рода, считая их «прелестью». Однако данный термин нередко понимается у нас слишком расплывчато; в этом контексте взгляд западного протестантского мистика на то, что́ есть ложная духовность и в чём состоит её отличие от истинной, вполне может помочь нам более точно определить границы «прелести». Из письма также видно, что пиетистская аскетика, при её подчёркнутой «двусторонности» и большей, чем в Православии, формальной свободе гораздо строже православной в отношении отречения от мира, которое относится не только к монахам, но вменяется в обязанность всем христианам. Все эти различия, подробно прописанные, при высокой ценности содержания письма Терстегена как такового, несомненно заинтересуют современного православного читателя.
Игумен Петр (Мещеринов)
Читали з братами-друзями Послання до Римлян. Розважали над прочитаним, ділились відчуттями.
о. Іван Полежака
Бачив дорогу рівну, красиву, світлу. Дорогу, яка йде від мене до … До Світла. Свого часу мені вдалось помітити ту дорогу і видертись на неї. Саме видертись, тому що вона проходила досить високо над моєю головою. Вся та дорога побудована зі слів Святого Письма.
Бачив дорогу рівну, красиву, світлу і бачив прірву з двох сторін дороги та, по-за прірвою, багато всього що манить і, навіть, притягує. І бачив свій шлях по дорозі. Він був не такий рівний як дорога, а петлястий, в’юнкий, кривий, переривчастий.
“Буду молитися духом, буду молитися i розумом; буду спiвати духом, буду спiвати i розумом” 1Кор.14,15.
о. Іван Полежака
Молитва, це розмова з Богом. Це оприсутнення Отця Небесного в нашому житті. Є Бог і є людина. Молитва розпочинається зі спомину про Нього. Ми, раптово, згадуємо що Бог Є. Згадуємо і Він, в цей момент, чомусь стає основою нашого життя. Наші помисли спрямовуються до Нього і ми виливаємо перед ним свою душу: просимо, дякуємо, ділимось, жаліємось, зізнаємось…, радіємо, сумуємо, плачемо… Уста промовляють слова, а душа отримує крила. Бог доторкнувся. Мабуть лише святі прозрівають Його дію в собі і відчувають Його волю. А для нас, грішних, достатньо Його дотику. Душа оживає і наповнюється. Ми переживаємо те, чого не здатні осягнути розумом.
Эссе о логике и знаниях
Евгений Силаев
 Разумное осознание изначального смысла логики и знаний должно базироваться на прозрения великих мыслителей, которые ясно и чётко созерцают и указывают нам правильное направление к Истине.
В предлагаемых рассуждениях основанных на философских высказываниях академика В. С. Соловьёва, сделана попытка раскрыть некоторые аспекты содержания отношений логики и знаний в цельности их понимания.
Очевидно, что логичным воспринимается только то, что имеет определённый понятный смысл, то, что понятно. Значит, если мы можем понимать только знания, то и логичными могут быть только определённые представления о знаниях в их упорядоченных, цельных, осмысленных соотношениях.
Попробуем рассмотреть соотношения философских терминов "логика" и "знания" более основательно и подробно.
Є люди які живуть в Україні і всією душею люблять її
о. Іван Полежака
 Є люди які живуть в Україні і всією душею люблять її. Та і як можна її не любити, це всеодно що не любити свою неньку, яка породила.
Є люди які живуть в Україні і люблять Росію. В цьому поганого нічого немає. Любов, якщо вона справжня, завжди несе добро. Злом стає несправжня любов, коли ті, хто любить Росію, прагнуть щоб Росія була в Україні. Своїм прагненням і діями вони кличуть біду як в Україну так і в Росію.
Кожен народ, кожна мова це не стільки плід історичних процесів, скільки прояв волі Божої, Який захотів щоб був такий народ і була така мова і така держава. Тому кожна людина, яка бажає підмінити одну державу іншою державою, одну мову іншою мовою, виступає проти Бога і чинить зло.
Святковий пиріг
Олександер Польшин
Так, я маю віру, що Писання це Одкровення Творця для нас про Його задум стосовно нас людей, Його улюбленого творіння. З іншого боку це певний текст, який може читати будь яка людина і вона має повне право думати про цей текст будь які власні думки. І Творець нам цього в принципі не заборонив, немає в Писанні такої заповіді, щоб ми не читали і не думали на власний розсуд. В Писанні є лише заборона додавати чи щось віднімати від самого Писання, від тексту тої чи іншої книги Писання. А прагнути чи не прагнути зрозуміти той текст – це віддано нам на наш власний розсуд. Писання лише попереджає нас, що наше розуміння тексту Писання може стати перешкодою до виправдання на останньому Суді: «від слів своїх будеш виправданий і від слів своїх будеш засуджений». Це попередження стосується лише розуміння книг Писання і не стосується нашого розуміння всього іншого, що ми прагнемо зрозуміти. Я розумію це попередження в такий спосіб – якщо я приймаю Писання в своє життя як головний чинник свого життя, тоді я приймаю на себе також і працю над правдивим розумінням Писання. Інакше моє твердження що Писання є головним чинником мого життя входить в логічне протиріччя з тим, що я не хочу зрозуміти що є сутністю Писання. Але ця «логіка» стосується лише мене, який приймає на себе працю і відповідальність за правдиве розуміння Писання. Про всіх інших я не знаю і не берусь судити, цю справу Писання мені не доручає.
Кілька цікавих міркувань про парадокси райського життя
Олександер Польшин
 Книга Апокаліпсису говорить, що кінцевою метою Сатани не є повне знищення людства. Він має іншу мету – досягти повного панування над людиною, повного володіння людиною. І через це панування перейти до спроби встановити панування і над своїм Творцем. Адже людина є носієм образу і подоби свого Творця, а наш Творець любить нас і створив нас своєю Любов,ю. А панування над «образом і подобою» веде до панування і над любов’ю Творця до людини. В решті-решт це може вивести і на панування над самим Творцем. В будь-якому разі, це дає змогу Сатані «наблизитись» до Творця значно ближче, ніж тепер.
Коли людина стане повним заручником Сатани і перенесе свою любов з Творця на Сатану, коли любити Сатану стане справжньою метою життя людини, тоді Сатана зможе «шантажувати» Творця людиною як заручником за для розширення своєї влади над Буттям.
Шантажувати люблячого – це здається виграшною позицією. Але Люблячий може бачити цю ситуацію в іншій перспективі, з іншими можливостями, які не бачить той, хто не любить. А до того ж і немає повноти Істини, яку має люблячий Творець всього сущого.
Але з рештою, все це лише думки грішної людини над тими речами, які відкрив нам, по своїй невимовній милості, наш Творець в Своєму Одкровенні.
«Духовные и назидательные письма о внутренней жизни и истинной сути христианства». Письмо седьмое
 Настоящее письмо является продолжением предыдущего. Направленное тому же адресату – судя по всему, довольно спорливой даме – оно более подробно разъясняет поднятые в прошлом письме вопросы борьбы с грехом. Терстеген здесь несколько смягчает свою позицию; так, он говорит, что в новоначалии пристальное внимание к своей падшести вообще и к проявлениям её в частных грехах педагогически необходимо; но впоследствии сопротивление греху должно переходить в иную плоскость, и быть обусловлено любовью Божией во Христе Иисусе. Письмо вообще охватывает почти все стороны внутренней духовной жизни, и мы видим здесь лучшие стороны Терстегена-душепопечителя: уравновешенность, избегание крайностей, личный подход к своему собеседнику, а главное – назидание, направленное не на какие-то побочные вещи, но прежде всего на то, чтобы человек понял и почувствовал, что́ есть внутреннее, сердечное богообщение и постарался приобщиться к нему, причём не само-деятельными отрицательно-аскетическими усилиями, а прежде всего верой и детским упованием на Господа. Для православных читателей весьма поучительным будет, что в конце своего письма Терстеген подчёркивает, что цель духовного руководства – привести человека к Богу, а не к человеческим отношениям с душепопечителям; забвение этой истины часто бывает причиной многих нестроений в духовно-церковной жизни.
Игумен Петр (Мещеринов)
Эссе о знаниях
Евгений Силаев
Думаю, что многим будет интересно порассуждать вместе с признанными философами и более ясно понять философский смысл термина "знания", при том, что сегодня почти у каждого человека его собственные знания про слово "знания" достаточно обширны и разнообразны, а поэтому многие уверены что хорошо знают и понимают этот философский термин.
Все люди стремятся к знаниям, у многих хорошая память и они обладают обширными разнообразными знаниями Но, далеко не все ясно понимают те знания, которые имеют, а размышляющие, работающие над определёнными знаниями называются учёными, те же из учёных, которые сосредоточили своё внимание на основаниях знаний, на их началах и первых причинах, изначальных принципах - называются философами. И только гениальные личности обладают уникальной способностью к цельному пониманию своих больших истинных знаний, вот именно их мы и называем "мудрецами".
«Мир во зле лежит…»
Юрий Юрченко
 «Мир во зле лежит…» эта Евангельская фраза давно стала расхожей и ее понимают очень по-разному. Как христианину на это реагировать, как с этим бороться, противостоять и вообще, что с этим делать? Для верующего человека понятно, что со злом нужно бороться, но как? Не реагировать на него и от него не зависеть, или наоборот активно противостоять, отвечать иногда таким же злом, но во имя благих целей? Бросаться в борьбу не обращая внимание на то, в каком состоянии ты сам находишься, а значит ненавидеть, гневаться, раздражаться и этой «силой» пытаться победить? Мне думается на эти вопросы очень верно дает ответы мною уважаемый о. Алексанр Шмеман. Он как всегда просто и ясно раскрывает сложные для жизни христианина вопросы. Вот и сейчас я нашел для себя ответ в его дневнике. Быть может это будет полезно и важно для других, я буду рад. Думаю, и о. Александр будет тоже рад.
Неужели вам больше нечем заняться в этой жизни, чем всё время думать о грехе?
Очень важные и близкие мне в плане переживания и отношения к греху слова, как впрочем и все письмо. Просто и смиренно делится своим опытом Терстеген и этот опыт мирно ложится мне на сердце, конечно каждый волен иметь свое отношение к этому вопросу, мне этот опыт очень близок. Поэтому очень признателен игумену Петру Мещеринову за такой полезный труд перевода этих писем.
"Неужели вам больше нечем заняться в этой жизни, чем всё время думать о грехе? Бог и Его соприсутствие должны быть главным занятием вашего сердца; если же в него совне или изнутри вторгается что-то другое – нажалуйтесь на это Богу, даже и без слов, по-детски и от всей души, как вы могли бы сказать это вашему лучшему другу, когда он находится при вас. И держитесь только за Него единого, не за что иное!"
“Не буває Бога для себе, без себе”
о. Іван Полежака
Дякую другу і брату по вірі Олександру Польшину за подарований, під час спільноти, погляд.
“Не буває Бога для себе, без себе”*
Любив апостол Петро Ісуса Христа. Любив і намагався все робити для того, щоб якомога ближче ставати до Господа і щоб Господу було добре. Але таке його старання про добре, заважало апостолу перебувати в Істині. Наш, людський розум, має свої, тверді уявлення про добро. Тому нам легко збагнути добрі бажання апостола і важко сприйняти не зрозумілу реакцію Господа. Хіба ж це погано, коли учень протестує проти того, що його Вчитель добровільно приймає на себе участь жертви і йде на смерть? Здорова розумом людина буде завжди старатись протидіяти тому. Протидіяв і апостол. “Петро, відізвавши Його (Ісуса Христа), почав перечити Йому. Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.” Мк.8, 32-33.
|
Терсте́ген Герхард