Главная

Олександер Польшин

Так, я маю віру, що Писання це Одкровення Творця для нас про Його задум стосовно нас людей, Його улюбленого творіння. З іншого боку це певний текст, який може читати будь яка людина і вона має повне право думати про цей текст будь які власні думки. І Творець нам цього в принципі не заборонив, немає в Писанні такої заповіді, щоб ми не читали і не думали на власний розсуд. В Писанні є лише заборона додавати чи щось віднімати від самого Писання, від тексту тої чи іншої книги Писання. А прагнути чи не прагнути зрозуміти той текст – це віддано нам на наш власний розсуд. Писання лише попереджає нас, що наше розуміння тексту Писання може стати перешкодою до виправдання на останньому Суді: «від слів своїх будеш виправданий і від слів своїх будеш засуджений». Це попередження стосується лише розуміння книг Писання і не стосується нашого розуміння всього іншого, що ми прагнемо зрозуміти. Я розумію це попередження в такий спосіб – якщо я приймаю Писання в своє життя як головний чинник свого життя, тоді я приймаю на себе також і працю над правдивим розумінням Писання. Інакше моє твердження що Писання є головним чинником мого життя входить в логічне протиріччя з тим, що я не хочу зрозуміти що є сутністю Писання. Але ця «логіка» стосується лише мене, який приймає на себе працю і відповідальність за правдиве розуміння Писання. Про всіх інших я не знаю і не берусь судити, цю справу Писання мені не доручає. 

Олександер Польшин

Книга Апокаліпсису говорить, що кінцевою метою Сатани не є повне знищення людства. Він має іншу мету – досягти повного панування над людиною, повного володіння людиною. І через це панування перейти до спроби встановити панування і над своїм Творцем. Адже людина є носієм образу і подоби свого Творця, а наш Творець любить нас і створив нас своєю Любов,ю. А панування над «образом і подобою» веде до панування і над любов’ю Творця до людини. В решті-решт це може вивести і на панування над самим Творцем. В будь-якому разі, це дає змогу Сатані «наблизитись» до Творця значно ближче, ніж тепер.

Коли людина стане повним заручником Сатани і перенесе свою любов з Творця на Сатану, коли любити Сатану стане справжньою метою життя людини, тоді Сатана зможе «шантажувати» Творця людиною як заручником за для розширення своєї влади над Буттям.

Шантажувати люблячого – це здається виграшною позицією. Але Люблячий може бачити цю ситуацію в іншій перспективі, з іншими можливостями, які не бачить той, хто не любить. А до того ж і немає повноти Істини, яку має люблячий Творець всього сущого.

Але з рештою, все це лише думки грішної людини над тими речами, які відкрив нам, по своїй невимовній милості, наш Творець в Своєму Одкровенні.

Настоящее письмо является продолжением предыдущего. Направленное тому же адресату – судя по всему, довольно спорливой даме – оно более подробно разъясняет поднятые в прошлом письме вопросы борьбы с грехом. Терстеген здесь несколько смягчает свою позицию; так, он говорит, что в новоначалии пристальное внимание к своей падшести вообще и к проявлениям её в частных грехах педагогически необходимо; но впоследствии сопротивление греху должно переходить в иную плоскость, и быть обусловлено любовью Божией во Христе Иисусе. Письмо вообще охватывает почти все стороны внутренней духовной жизни, и мы видим здесь лучшие стороны Терстегена-душепопечителя: уравновешенность, избегание крайностей, личный подход к своему собеседнику, а главное – назидание, направленное не на какие-то побочные вещи, но прежде всего на то, чтобы человек понял и почувствовал, что́ есть внутреннее, сердечное богообщение и постарался приобщиться к нему, причём не само-деятельными отрицательно-аскетическими усилиями, а прежде всего верой и детским упованием на Господа. Для православных читателей весьма поучительным будет, что в конце своего письма Терстеген подчёркивает, что цель духовного руководства – привести человека к Богу, а не к человеческим отношениям с душепопечителям; забвение этой истины часто бывает причиной многих нестроений в духовно-церковной жизни.

Игумен Петр (Мещеринов)

Евгений Силаев

Думаю, что многим будет интересно порассуждать вместе с признанными философами  и более ясно понять философский смысл термина "знания", при том, что сегодня   почти у каждого человека его собственные знания про слово "знания" достаточно обширны и разнообразны, а поэтому многие уверены что хорошо знают и понимают этот философский термин. 

Все люди стремятся к знаниям, у многих хорошая  память и они обладают обширными разнообразными знаниями Но, далеко не все ясно понимают те знания, которые имеют, а размышляющие, работающие над определёнными знаниями называются учёными, те же из учёных, которые сосредоточили своё внимание на основаниях знаний, на их началах и первых причинах,  изначальных принципах - называются философами. И только гениальные личности  обладают уникальной способностью к цельному пониманию своих больших истинных знаний, вот  именно их мы и называем "мудрецами".   

Юрий Юрченко

«Мир во зле лежит…» эта Евангельская фраза давно стала расхожей и ее понимают очень по-разному. Как христианину на это реагировать, как с этим бороться, противостоять и вообще, что с этим делать? Для верующего человека понятно, что со злом нужно бороться, но как? Не реагировать на него и от него не зависеть, или наоборот активно противостоять, отвечать иногда таким же злом, но во имя благих целей? Бросаться в борьбу не обращая внимание на то, в каком состоянии ты сам находишься, а значит ненавидеть, гневаться, раздражаться и этой «силой» пытаться победить? Мне думается на эти вопросы очень верно дает ответы мною уважаемый о. Алексанр Шмеман. Он как всегда просто и ясно раскрывает сложные для жизни христианина вопросы. Вот и сейчас я нашел для себя ответ в его дневнике. Быть может это будет полезно и важно для других, я буду рад. Думаю, и о. Александр будет тоже рад.

Олександер Польшин

Істина чи не істина, Господь чи не Господь мені відкрив цю істину – все це можна з’ясувати далі, в ході спілкування. Але те що відбувається між нами в нашому спілкуванні зараз, в цей момент, тут і тепер – це є найважливішим.

А головне – чи усвідомлюю я те, що зараз відбувається? Чи це суперечка і образи, чи ми перебуваємо в Божому мирі і ділимось своїми міркуваннями? Чи я розумію те що відбувається між нами в спілкуванні, чи я так захоплений власною «істиною», що нічого не чую і не розумію? І настільки не чую і не розумію, що забув про те, хто я є – чи той хто сперечається і ладен знищити свого супротивника заради власної істини, чи той хто тільки-но молився щоби бути в Божому мирі і відкинув цей мир заради ствердження своєї істини?

Олександер Польшин

Коли я повторюю слова Символа віри, що вірю в те, що Церква Христова є апостольською, то це означає, що і моя особиста віра теж має бути апостольською. Бо якщо моя особиста віра не є апостольською, то що я тоді роблю в апостольській Церкві? Отже якщо зараз я є свідомо віруючим християнином, тоді я маю прагнути бути впевненим, щоб моя віра була справді апостольською. Як мені в цьому впевнитись?

Юрій Юрченко

Спілкування — це шлях пізнання, а якщо пізнання стосується вічності, то і спілкування не може припинитися. Це стосується як пізнання Бога, так і пізнання іншої людини, яка доторкнулася до вічності.

Евгений Силаев

Таким образом, индивидуальное  мышление связано с имеющимися у мыслителя мнениями, известными ему   интерсубъективными знаниями в их определённом, упорядоченном представлении.  Порядок и определённость знаний, мнений и представлений  формируются рассудком в процессе логического мышления, а цели такого мышления формируются разумом, в интуитивном осознании  правильного направления к  Истине.

Вот только истинность знаний и мнений  далеко не всегда осознаётся правильно, не всегда мы правильно мыслим, не очень ясно и определённо знаем  истинное направление в познании, что и приводит к ошибкам в понимании, к ложным представлениям, а в конечном итоге и к краху иллюзорных необоснованных идей, на которые мы так надеялись. Именно философия помогает мыслителю понять действительные проблемы  своего мышления, выявить разумные цели познания, осознать цельность в тождестве мышления  и Бытия.    

 Все  же попытки поставить философию, свободное творческое  мышление  на службу человеческому существованию обречены на провал, как  бессмысленные и  неразумные.

Философия призвана осветить  светом разума и знаний путь к творческому познанию, в стремлении к  Истине, помочь в осуществлении предназначения человеческой личности в её  прекрасной осмысленной жизни.

Папа Франциск

Ось це недавня промова Папи Франциска! Варто її прочитати, незалежно від вашої віри.

«У тебе можуть бути недоліки, ти можеш турбуватися і навіть сердитися, але не забувай, що твоє життя — це найбільше досягнення в світі. Тільки ти можеш уберегти його від розорення.

Багато хто цінує тебе, захоплюється тобою і любить тебе.

Пам'ятай, що бути щасливим — це не мати неба без грози, дороги без пригод, роботи без втоми, відносин без розчарувань.

Бути щасливим — це означає знайти силу в прощенні, надію в битвах, безпеку в ситуації страху, любов в розбраті. Це не тільки насолоджування посмішкою, але і роздуми про смуток. Це не тільки святкування успіхів, але і  висновки з невдач. Це не тільки радість від оплесків, але й від непоміченості.

Бути щасливим — це не доля, а досягнення тих, хто може подорожувати всередині себе. Бути щасливим — це перестати відчувати себе жертвою, а від так — стати автором своєї долі. Це перетнути пустелю, але при цьому знайти оазис в глибині своєї душі. Це дякувати Богові за кожний ранок, за чудо життя.

Сергій Науменко

У понеділок до мене надійшло повідомлення від дорогої  для мене сестри: «Я пишу для одного сайта статтю про слова Христа «А я кажу вам - не противтесь злому. І коли хто вдарить тебе в праву щоку твою, підстав йому й другу». Мф.5: 39. Чи були у вашому житті ситуації, коли ви «підставляли іншу щоку»? Як ви це розумієте (але потрібен конкретний приклад). І що з цього виходило? Відповідь можна записати або наговорити аудіо. Термін до середи. Заздалегідь дякую!».

Слова ці складно зрозуміти без контексту. У перекладі, який я читаю останні роки (Стерн. Єврейський Новий Заповіт, https://kifa.kz/bible/stern/stern_matfey_05.php), контекст такий:

38. Ви чули, що нашим отцям було сказано: «Око за око і зуб за зуб» (Вихід 21:24).
39. А я кажу вам, що не чиніть опір тому, хто ображає вас. Навпаки, якщо хто-небудь б'є тебе по правій щоці, дозволь йому вдарити тебе і по лівій!
40. Якщо хто-небудь хоче відсудити у тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг!
41. І якщо солдат примушує тебе нести його спорядження один кілометр, неси два!

(Тут дається коментар про те, що мова, можливо, йшла про солдатів окупаційних римських військ, які могли примушувати місцевих жителів працювати на них).

48. Отже, будьте досконалі, подібно до того, як досконалий Отець ваш на Небесах.

Олександер Польшин

Закхей є начальник митарів. Своє багатство він не отримав у спадок, а заробив його сам. Отже він є людина обачлива, наполеглива і послідовна. Він сам вибудовував власну карьєру, вмів розраховувати свої дії наперед і передбачати можливі наслідки, розумівся на людських якостях і міг відрізнити шахрая від чесної людини. І раптом він зважився на те, що в житті йому було непритамане, на відчайдушний імпульсивний крок, на непередбачувану для себе і для оточуючих поведінку. На таке, що для нього було не те що неприпустимим, а і взагалі – про що він навіть і подумати не міг, щоби утнути таку штуку як видертись на дерево, не маючи для цього ніяких можливостей – малий зріст, багате і отже важке вбрання. Та він зважується на таке і здійснює те, що зовсім не відповідає характеру і змісту всього його попереднього життя.

Олександер Польшин

У виданні Українського Біблійного Товариства, заснованому на перекладі о.Ів. Хоменка, ці вірші перекладено так:

5. на Каїна ж і на його жертву не споглянув. Розсердився Каїн вельми і спохмурнів.
6. І сказав Господь до Каїна: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів?
7. Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати.»

У виданні Українського Біблійного Товариства 2020 року, здійсненого за участі о. Рафаїла Турконяка, ці вірші перекладено так:

5. а на Каїна і на його жертву не звернув уваги. Тож Каїн дуже розлютився і став похмурим на обличчі.
6. І сказав Господь Каїнові: Чому ти розгнівався, і чому обличчя твоє спохмурніло?
7. Якби ти вчинив, як слід, то хіба твоя жертва не була би прийнята? А якщо ти не зробив так, як потрібно, то при дверях чатує гріх. Він спонукає до пожадання, але ти маєш над ним панувати.

Порівнюючи ці переклади, маю такі міркування:

о.Іван Полежака

Людина, яка регулярно ходить до храму і бере участь у всіх богослужіннях, не обов'язково живе Духом Божим і не обов'язково є спасенною. І священик, який має духовний сан, не обов'язково є духовною особою, навіть коли промовляє красиві та дуже правильні проповіді. Він, на час виконання духовних обов'язків, є Божим. Бог діє через нього заради тих, хто знаходиться поруч із ним. Але дія Божа через священика не гарантує йому спасіння.

о. Іван Полежака

Є невидима грань між земним і Небесним. Є Двері від земного до Небесного. Є перепустка від земного до Небесного.

Як це не дивно, але та грань, яка відділяє нас від Небесного, знаходиться в нас. Знаходиться в нашому безмежному просторі. Вона захищає наше безмежне від нашого обмеженого. Грань, яка відділяє Небесне від земного, то є наша внутрішня спрямованість.

о. Іван Полежака

Ніхто не знає скільки це буде продовжуватись. Лише маємо надію що Господь полегшить нашу участь і чашу відкуплення перенесе на більш пізній термін. То ж очікуємо змін на краще і, одночасно, розуміємо що покращення якщо і прийдуть то будуть тимчасовими, як і все те, що пов'язане з матеріальним світом. Війни, епідемії, природні катаклізми в цьому світі неминучі. Болі і страждання не обійти.

Кожна свідома людина, перш ніж залишить цей світ, буде поставлена перед вибором. Хтось, під впливом обставин, навернеться до Бога, а хтось - відвернеться. Таке наше людське життя. Такі ми є.

о. Іван Полежака

Та її і не можливо зрозуміти. Розум людський не може вмістити Слово Боже, бо не має досвіду Небесного. То ж не варто пихтіти над Біблією, стараючись розкласти все на мізерних полочках свого земного досвіду. Марна та справа.

Бог дав нам Своє слово. Дав не для розуміння, а для життя.. Слово Боже не торкається розуму. Для розуму воно важке. Слово Боже торкається душі. Душа його приймає і пробуджується. Слово Боже це та пожива для душі, яка дає їй силу до зростання.

о. Іван Полежака

Шкода що навіть християни не читають Старий Завіт. Інакше б не панікували і в розпач не впадали. Бог, через Своє слово, готовить людей до свідомого, зрілого сприйняття світу, себе та обставин, які виникають. Бог відкрив нам причини та вказав на наслідки. Бог дав нам зброю, незламну і нездоланну. А ми не беремо її і не користуємось.

Світ зламався. Механізм в якому ми вважали себе центром всього, дав збій. І ми не знаємо як бути, відчуваємо себе слабкими і незахищеними. Але саме від нас залежить доламаєтся все, чи ми візьмемось за розум, станемо відповідальними, звернемось до Першоджерела та в Його світлі повернемо все на краще.

Олександер Польшин

 Бог прагне щоб кожна людина стала унікальною. Унікальною отже неповторною, і це означає, що її ні з ким і ні з чим іншим неможливо порівнювати. Як тільки я починаю порівнювати себе з кимось, незалежно від того чи в позитивному чи негативному сенсі, я все одно «продаю» свою унікальність заради того, щоб відчути себе кращим ніж хтось інший. Порівнюючи себе з кимось іншим заради відчуття «вищості», «кращості» я не помічаю, як втрачаю свою унікальність і стаю як один з мільйонів таких самих, які чи кращі, чи гірші за мене, але не унікальні. Ми можемо мати будь-які таланти і залишатись не унікальними, тому що ми почали порівнювати себе з іншими.

Олександер Польшин

Чому християнство не дає ніяких гарантій відносно спасіння? Тому що будь-яка гарантія робить мене невільником цієї гарантії. Отже я втрачаю свою свободу, яка є більш важливою, вищою для моєї природи, ніж наявність гарантій, навіть спасіння.

о. Іван Полежака

Щастя несподіване. Воно блаженством вливається в життя. Вливається тоді, коли відкривається очевидність тимчасовості життя земного. Коли приходить розуміння що в любу мить земне життя може перерватись і нас тут, на Землі, не стане. Що кожна мить, яку ми проживаємо тут, є особливим даром Божим.

Коли відчуваємо скороминущість людського життя, то починаємо, в глибокому мирі, приймати те що є, дякувати Богові за те, що все це ще є для нас (бо все земне, як і ми - скороминуще), радіти тому, що все це є і старатись зробити все так, щоб те що є, стало хоч трошки кращим.
Розуміння миті, подяка за мить, дія в миті наповнюють душу радістю. Відкривається сенс життя.

Щастя, це дотик Вічності, проявлений миттю, це посмішка Бога яка відкриває Його Любов.

Юрий Юрченко

Я так почувствовал, говорит один — и он прав, ведь это реальные его чувства, которым нет повода не доверять, он к ним привык, ведь они его не раз выручали и убеждали.

Я так понял, говорит другой — и он не менее прав, ведь он так всегда жил и его понимание ему всегда помогало и подтверждало его правоту.

Но ведь при этом я воспринял правоту своего видения только одним образом, то ли чувствованием, то ли пониманием и я могу в обоих случаях ошибаться, я не идеален.

Так почему же мне не попробовать воспринимать ситуацию и чувствованием и пониманием, или наоборот, и пониманием и чувствованием. Это будет двойная поддержка моего восприятия и это означает, что мое восприятие будет вернее подтверждено двумя свойствами моей личности.

Евгений Силаев 

"Мир такая вещь, что он существует во сне не меньше чем не во сне. И во всяком случае он не дает о себе знать нигде кроме как там, где им захвачены"

В.В. Бибихин /Слово и событие/

На этой встрече я, как обычно сел в кресло, а рядом на журнальном столике в фарфоровой чашке  слегка дымился ароматный чёрный кофе.

Автор темы   сегодняшнего общения, которую мы договорились обсудить, сидел  на диване с сигарой в руке и говорил  тихим мягким голосом про какие-то свои личные, очень важные для него переживания, тонкости своих  ощущений и их  сложные смыслы, о том, что Герман Гессе  назвал " ничто так не ускользает от изображения в слове и в то же время ничто так настоятельно не требует передачи на суд людей". Говорил он   не совсем внятно, на пороге выразимого словом, а поэтому и достаточно долго, но  почувствовав это -  скомкано сформулировал то, что  он  предлагает нам  обсудить и начал пыхтеть сигарой.

  В это  же время, сидящий на табурете у  кабинетного рояля, уже начал свою импровизацию в ре-миноре, негромко задавая аккордами  джазовый ритм разговора а мелодией, почти как Мишель Петруччиани, пытался найти образ для  темы, о которой говорил её автор.     

Прощення необхідно. Усвідомлення це виникає тоді, коли в мені оселилась образа і я відчуваю її руйнівну силу, яка мене не відпускає. І тут виникає питання, як цього можна позбутися. Згодом я відчуваю і розумію, що моїх сил не вистачає. Отже, я повинен шукати іншу силу, здатну подолати образу. У цей момент у мене є можливість запросити Христа в своє серце або не запросити.

Образа настільки відриває людини від Спасителя і фіксує його в самому собі, що можна сказати, образа — це ознака гордині. Відчувати себе скривдженим, а тим більше несправедливо скривдженим — це гординя величезної руйнівної сили. При цьому людина перебуває в законсервованому стані, що вона має рацію, вона несправедливо ображена, вона має право на цю образу і створює таку закриту систему, в якій для Спасителя немає місця, Він там не потрібний, їй і без Христа там все зрозуміло.

Сергій Чаплигін

Нашою головною проблемою є проблема сакрального.

У буденному житті людська душа дрімає, мляво розтікаючись по безлічі побутових проблем, прямуючи за інстинктами тіла, шукаючи, де тепліше, комфортніше і солодше, або за холодним розрахунком, вироблення жорстких дій, спрямованих до того ж досягнення індивідуального тілесного комфорту з приємними емоційними забарвленнями.

Але є і винятки: душа може прокинутися, встати, повстати, спалахнути

І саме сакральне – є цим моментом пробудження душі.

о. Іван Полежака

Він має тисячі проявів. Людина дбає про своє, людина прагне для себе, людина добивається свого, людина жадає щоб її похвалили, оцінили, подякували їй… Егоїзм часто ховається в формах, в яких його важко розпізнати. Але він завжди свідчить.

Свідчить, що людина внутрішньо одинока. Одинока не тому, що не має друзів і тих хто її любить, а тому що хворіє. Хворіє віддаленням від Бога. Вона, велику радість повноти життя, бажає компенсувати маленькими задоволеннями цього світу. Душа бажає вічного, а розум не знає як те здійснити і старається замінити тим, на чому знається, задовільняючи тимчасові потреби короткочасного земного життя.