Главная

Игумен Петр Мещеринов — об аскетике, формализме и коуч-христианстве

Мария Божович

13 СЕНТЯБРЯ, 2021

«Вся эта дидактика: поститься, ходить на всенощные, исповедоваться, причащаться — перестает питать современного человека. Невозможно же все время ходить по кругу». Мария Божович поговорила с игуменом Петром Мещериновым о том, как формальная строгость приводит к расцерковлению или поиску «удобного» христианства.

Игумен Петр (Мещеринов) служит настоятелем подворья Даниловского монастыря в селе Долматово. Три гектара земли, фруктовый сад, теплицы, коровы. Под навесом стоит трактор. Здесь свои масло, сметана, сыр — все свежайшее, очень вкусное и отправляется прямиком в монастырь, в Москву.

Отец Петр живет в деревянном домике, где занимает первый этаж. Крошечная комната полна книг. Они не навалены стопками, как это часто бывает, а стоят в идеальном порядке на полках, на столе и на подоконнике. Некоторые раскрыты, помечены закладками, на полях что-то написано карандашом. Почти все издания — немецкие.

Я в шутку назвала отца Петра завхозом, он не стал возражать. Выпускника консерватории, знатока барочной музыки и переводчика с немецкого сельское хозяйство, кажется, не очень увлекает, хотя из своих 55 лет он уже 26 руководит этой огромной фермой. Мы попросили его показать скотный двор, он отговаривался («неохота, грязно»), но все-таки продемонстрировал настырным горожанам коровник, явно обрадовавшись, что он пуст и коровы на выпасе.

Звонит телефон. Отец Петр извиняется: «Курьер принес заказ с “Амазона”, я мигом», — и возвращается с 800-страничным томом Literatur und Sprache des Pietismus («Литература и язык пиетизма»).

ієр. Юрій Потикун

Багаті кидали в церковну скриню багато, а вдова – дві лепти. Але чомусь ми всі мало звертаємо уваги на інші слова, які окреслюють умови тих двох лепт та багатого пожертвування. Двом лептам надає цінність умова, що вони є всім денним прожитком, а багате пожертвування відбувається з надлишку, який залишається від денного прожитку.

Ким я себе бачу – «багатим» чи «бідним»?

Олександер Польшин

Існує безліч способів використання Біблії. Цю безліч можна поділити на дві групи.

До першої будуть відноситись ті способи, в яких Біблію використовують як збірку різних цитат для посилення правоти своїх власних теорій чи ідей.

Наприклад, відома цитата з апостола Павла: «…а хто не працює, той нехай і не їсть…». Або слова Ісуса з Євангелія від Матфія: «…а якщо тебе вдарять по лівій щоці, то підстав і праву…». Або ще з апостола Павла: «…перемагай зло добром…». Але якщо в Біблії потрібної цитати не знаходиться, то автор теорії чи ідеї цим не переймається, а шукає потрібну цитату в інших книгах. Тобто відсутність цитати в Біблії не вважається «сигналом» того, що з теорією чи з ідеєю щось «не так». Тому що в такому використанні Біблії вона не вважається джерелом «істини», а лише допоміжним засобом для побудови власної істинної теорії чи ідеї.

До другої групи ввійдуть всі ті способи, для яких Біблія дійсно є джерелом «істини». Але не будь-якої істини, а саме біблійної істини. Наприклад, наукова істина і біблійна істина – це істини про різні речі. Тобто це не дві істини про одне й теж, а дві істини про дві різні речі.

"Прекрасно, что ты, с Божией помощью, отучаешь себя от худого обыкновения излишней, и не вовремя, еды (ибо когда сия привычка вкореняется, то она доставляет немалый вред душе), и усердствуешь в умеренности и воздержании (хотя в болезни и в других особых обстоятельствах воздержание должно соразмеряться с последними). Но не стоит слишком полагаться на это внешнее делание; телу надлежит давать потребное ему, а всё своё упование возлагать на Господа, Который знает, как умертвить нашего ветхого человека Своей любовью и во всём научить нас доброму порядку. Когда трапезуешь одна, довольствуйся тем, что Бог тебе послал; когда же вкушаешь пищу с другими, ешь всё, что тебе предлагают, и думай о Боге, а не о еде".

ієр. Юрій Потикун

Як залишити рідність до того, хто тебе зрадив, як батько зберіг почуття рідності до блудного сина, що коли той повернувся, то сам батько дуже зрадів його поверненню.

Але був і старший брат, який цю рідність не зберігав і, як мені здається, і не збирався зберігати. І вже не міг прийняти його при поверненні, як рідного брата. Йому повеселитись та з’їсти козеня із друзями стало ціннішим ніж молодший блудний брат. Звернемо увагу і  на те, що в тій веселій кампанії батька, себе, як учасника, він вже не розглядав.

Так, який правдивий стан моєї душі може бути зараз, коли я бачу ці дві істини?

Може, перестати збільшувати в своєму серці тих, кого я роблю не рідними мені, а тих, кого вже зробив колись такими, може, почати відновлювати їх рідність? І приклад мені в цьому батько, який залишав рідність, як для меншого, так для старшого сина. Обох називав синами, любив, як синів, все життя чекав їх повернення.

о. Іван Полежака

Все оплачується. Купуємо і продаємо. Свідомо і несвідомо. В світі фізичному і в світі духовному. В фізичному якось розуміємось: що, де і за скільки. В духовному світі…, дай Боже щоб хоч задумувались над тим, що він є. Духовний світ, не десь там. Він в нас. Торгуємо не торгуючись, бо не знаємо чим торгуємо і за які гроші.

ієр. Юрій Потикун

А що це означає «покласти надію на Бога» у 90-му псалмі

6.05.2015, 92бр, із нотаток

Чи так воно легко надіятись на Бога, як нам з першого погляду здається, у 90 псалмі?

«Хто сподівається на Бога Всевишнього….» — такими словами починається 90 псалом. І які блага цей псалом тільки не обіцяє. І, що Господь буде з нами у скорботі, і що ми не побоїмося страху вночі, і пошесті згубної вдень. Минемо і сіті ловця, і будемо бачити, як впадуть десять тисяч праворуч мене… Як красиво!

Чекайте, чекайте! (як би сказав Більбо Бегенс із «Хоббіта», коли прочитав в угоді про небезпеки під час пригод до лігва дракона).

Якщо Господь буде зі мною у скорботі, то що це? Це, що, означає, що будуть скорботи? А багато? А чи довго?

А що там написано про страх у ночі та стрілу у день? То що, і вони будуть? Не зрозумів, і про те, що біля мене десять тисяч ворогів моїх впадуть. А скільки до того, як вони впадуть, мені брань з ними втримувати та якими силами? Так що, будуть і гаспиди, і василиски? І буде у мене переляк, та ще такий, що до Господа в серцях взивати треба?

І ось, лише тепер, коли ми правдиво подивились в глибину 90-го псалма, дуже вчасно задати питання: «Так, що це означає покласти надію на Всевишнього?» А відповідь дуже проста: «Так, саме так, це погодитись перебувати, як раз в тих небезпечних, з ризиком до життя обставинах, які і згадуються у 90 псалмі».

«А скільки часу треба витримати, поки та допомога, яка обіцяється, повинна надійти? Скільки часу триватимуть випробовування, щоб здійснився захист, перемога, втішення?»

– «А стільки, скільки необхідно буде». І той, що витримає, той і отримає головну нагороду, яка передбачена в кінці 90 псалма: «…і дам йому спасіння Моє», яка перевершує з лишком всі ті нагороди, які були раніше обіцяні і стали, нібито, проміжними, а не кінцевими.

Олександер Польшин

Тому що Бог, про якого говорить Біблія, нічого не пояснює і нічого не дока3ує. Він просто говорить людині: так – роби, а отак – не роби. Та нам же все одно хочется мати хоч якісь пояснення і хоч якісь відповіді на дуже для нас важливе питання «чому». Тоді Бог, про якого говорить Біблія, дає нам дуже дивне пояснення: тому що «так» Мені подобається, а «отак» - Мені не подобається.

А на додаток цей Бог, про якого говорить Біблія, попереджає, говорячи: якщо будеш робити так, як Мені подобається, тоді Я буду твоїм Господом, а ти будеш Мені сином. Та якщо будеш робити так, як Мені не подобається, то тоді Я буду тебе карати доти, аж поки ти не отямишся і знов почнеш робити так, як Мені подобається. А якщо не отямишся, то ти перестанеш бути Мені сином (до речі, це важливо, що не «Моїм», а саме «Мені»), а Я перестану бути твоїм Господом, і живи тоді як сам розумієш.

о. Іван Полежака 

Святі Отці Церкви: Іван Златоуст, Григорій Ніський, Іван Дамаскін, Єфрем Сірін та інші, розкриваючи образ Божий в людині, вказують на те, що Бог наділив людину Божими властивостями і поставив її володарювати над сотвореним Ним світом. Зокрема, св. Іван Златоуст в своїх “Бесідах на Книгу Буття” так говорить про людину: “Бог насправді створив людину володарем всього сущого на землі, і немає на землі нічого вищого неї, але все знаходиться під її владою”. Все знаходиться під владою людини!? Чи, можливо, людина знаходиться під владою всього?

ієр. Юрій Потикун

Я как-то задумался: «А имею ли я право на тишину?» и первой трудностью, с которой я столкнулся, оказалось, что я не понимаю смысла этого выражения «Право на тишину».

Вот, я еду в маршрутке, в которой звучит радио. Одному пассажиру нравится «Шансон», другому «Русское радио», третьему новостное. Мне нравиться тишина. Имею ли я такое же право на тишину, как и тот, что хочет, коротать время под «Шансон».

Чтобы что-то уяснить мне пришлось разобрать предложение на выражения, а выражения на слова. Итак…

«Тишина». Вот, шумит ветер, барабанит дождь по крыше, поют соловьи, трещат сверчки…

Наличие этих звуков – это тишина? – Да, это тишина. В том смысле, о чем эти размышления – да, это тишина.

Почему? – Потому, что в природе, в ее естественном состоянии эти звуки являются следствием природных явлений и жизнедеятельности не обладающих разумом существ. Причем, отсутствие этих звуков, хоть и говорит об условно абсолютной тишине, но противоречит той тишине о праве, на которую мы размышляем.

ієр. Юрій Потикун

- А Ви чули передання бабушок наших, що як Ілля прийде, то той хто купатиметься, то потопне? Свят! Свят! Свят!

- А Ви чули Серафима Саровського: «А Ви не вірте і не збудеться пророцтво бабушок ваших».

- Як так?

- А Ви приходьте завтра на службу Божу. Богові славу віддамо. Іллю в допомогу призвемо. І по вірі Вашій з Вас зніметься прокляття роду вашого: «не потопнете, якщо і купатись будете».

- Та, не вже?????????............

- Ось Вам оголошення, ідіть та роздайте по хатам, щоб і люди добру звістку мали, не тільки Ви!

о. Іван Полежака

Дякую Богові за мого брата в вірі Yuri Saltevsky, через якого я звернув увагу на деякі моменти життя.

ДЖОВАННИ ПИКО ДЕЛЛА МИРАНДОЛА (1463–1494)     

Происходивший из семьи графов Мирандолы, Джованни Пико с 14 лет изучал каноническое право, филологию, философию и греческий язык в университетах Болоньи, Феррары, Падуи и Павии. В 1484 г., будучи во Флоренции, он познакомился с Марсилио Фичино, Лоренцо Медичи и другими участниками Платоновской Академии. В 1485–1486 гг. Пико продолжал обучение в Парижском университете. Вернувшись в Италию, он углубился в изучение еврейской Каббалы, а также стал учить арабский, халдейский и еврейский языки. В этот же период Пико закончил несколько сочинений, в том числе «900 тезисов по философии, каббалистике и теологии», которые должны были стать основой для публичного диспута в Риме, который Пико задумал провести в начале 1487 г. В качестве предисловия к «900 тезисам» он написал «Речь о достоинстве человека».

Тезисы к диспуту, разошедшиеся по итальянским университетам, рассмотрела комиссия, назначенная папой Иннокентием VIII и тринадцать из них признала еретическими. Необходимо также отметить, что тезисы вызывали сомнения и у некоторых друзей Пико. В марте 1487 г. диспут был запрещен решением папы римского. В ответ Пико опубликовал «Апологию» в защиту тезисов. В результате, решением папы, еретическими были признаны все 900 тезисов. Чтобы не представать перед судом инквизиции, Пико бежал в Париж, но по дороге его арестовали. От строгого суда его спасло только заступничество Лоренцо Медичи. Освобожденный из-под ареста, Пико поселился во Флоренции. Здесь он продолжал свои занятия философией, а в 1493 г. был прощен новым папой Александром VI. Но творческий путь Пико делла Мирандолы был прерван ранней смертью — 17 ноября 1494 г. в возрасте 31 года он умер от тяжелой болезни (последние исследования показали, что он был отравлен мышьяком).

Помимо уже названных, Пико делла Мирандола принадлежат еще несколько сочинений: «Комментарий к канцоне о любви Джироламо Бенивьени», «Гептапл», «О Сущем и Едином» и «Рассуждение против божественной астрологии».

Сочинения Пико делла Мирандола оказали большое влияние на современников. А «Речь о достоинстве человека», впервые в полном объеме опубликованная в 1496 г., уже после смерти итальянского мыслителя, стала одним из самых ярких манифестов всей эпохи Возрождения.

о. Іван Полежака

Добрий, приємний, солодкий… гріх. Він невинний. Невинний в наших очах. Бо замазав наші очі. Очі, підкорені гріху, бачать світ навиворіт. Справжнє добро людина не помічає, а тягнеться за добром оманним. “Те що приємне, те і є добром”, - вважає засліплена гріхом людина, тягнеться за таким добром, ганяється за ним і втрачає життя. Господи, скільки ілюзій добра розвіяно по світу! Господи, як це страшно! Страшно бачити як люди, які, як здавалось, щиро прагнули бути з Тобою несподівано змінюються і біжать. Засліплені ілюзією біжать від Тебе, бажаючи отримати тимчасову вигоду. Не чують, не бачать, не розуміють і вважають що діють в правді. Господи, де Ти?

о. Іван Полежака

Молитва, це розмова з Богом. Це оприсутнення Отця Небесного в нашому житті. Є Бог і є людина. Молитва розпочинається зі спомину про Нього. Ми, раптово, згадуємо що Бог Є. Згадуємо і Він, в цей момент, чомусь стає основою нашого життя. Наші помисли спрямовуються до Нього і ми виливаємо перед ним свою душу: просимо, дякуємо, ділимось, жаліємось, зізнаємось…, радіємо, сумуємо, плачемо… Уста промовляють слова, а душа отримує крила. Бог доторкнувся. Мабуть лише святі прозрівають Його дію в собі і відчувають Його волю. А для нас, грішних, достатньо Його дотику. Душа оживає і наповнюється. Ми переживаємо те, чого не здатні осягнути розумом.

Евгений Силаев

Разумное осознание изначального смысла логики и знаний должно  базироваться на прозрения великих мыслителей, которые ясно и чётко созерцают  и указывают нам правильное направление к Истине.   

  В предлагаемых  рассуждениях основанных на  философских высказываниях академика В. С. Соловьёва, сделана попытка раскрыть некоторые аспекты содержания отношений логики и знаний в цельности их понимания.    

  Очевидно, что логичным воспринимается только то, что имеет определённый понятный смысл, то, что понятно.  Значит, если мы можем понимать только знания, то и логичными могут быть только  определённые представления о знаниях в их  упорядоченных, цельных, осмысленных   соотношениях.  

Попробуем  рассмотреть соотношения философских терминов  "логика" и "знания" более  основательно и подробно. 

Олександер Польшин

Так, я маю віру, що Писання це Одкровення Творця для нас про Його задум стосовно нас людей, Його улюбленого творіння. З іншого боку це певний текст, який може читати будь яка людина і вона має повне право думати про цей текст будь які власні думки. І Творець нам цього в принципі не заборонив, немає в Писанні такої заповіді, щоб ми не читали і не думали на власний розсуд. В Писанні є лише заборона додавати чи щось віднімати від самого Писання, від тексту тої чи іншої книги Писання. А прагнути чи не прагнути зрозуміти той текст – це віддано нам на наш власний розсуд. Писання лише попереджає нас, що наше розуміння тексту Писання може стати перешкодою до виправдання на останньому Суді: «від слів своїх будеш виправданий і від слів своїх будеш засуджений». Це попередження стосується лише розуміння книг Писання і не стосується нашого розуміння всього іншого, що ми прагнемо зрозуміти. Я розумію це попередження в такий спосіб – якщо я приймаю Писання в своє життя як головний чинник свого життя, тоді я приймаю на себе також і працю над правдивим розумінням Писання. Інакше моє твердження що Писання є головним чинником мого життя входить в логічне протиріччя з тим, що я не хочу зрозуміти що є сутністю Писання. Але ця «логіка» стосується лише мене, який приймає на себе працю і відповідальність за правдиве розуміння Писання. Про всіх інших я не знаю і не берусь судити, цю справу Писання мені не доручає. 

Олександер Польшин

Книга Апокаліпсису говорить, що кінцевою метою Сатани не є повне знищення людства. Він має іншу мету – досягти повного панування над людиною, повного володіння людиною. І через це панування перейти до спроби встановити панування і над своїм Творцем. Адже людина є носієм образу і подоби свого Творця, а наш Творець любить нас і створив нас своєю Любов,ю. А панування над «образом і подобою» веде до панування і над любов’ю Творця до людини. В решті-решт це може вивести і на панування над самим Творцем. В будь-якому разі, це дає змогу Сатані «наблизитись» до Творця значно ближче, ніж тепер.

Коли людина стане повним заручником Сатани і перенесе свою любов з Творця на Сатану, коли любити Сатану стане справжньою метою життя людини, тоді Сатана зможе «шантажувати» Творця людиною як заручником за для розширення своєї влади над Буттям.

Шантажувати люблячого – це здається виграшною позицією. Але Люблячий може бачити цю ситуацію в іншій перспективі, з іншими можливостями, які не бачить той, хто не любить. А до того ж і немає повноти Істини, яку має люблячий Творець всього сущого.

Але з рештою, все це лише думки грішної людини над тими речами, які відкрив нам, по своїй невимовній милості, наш Творець в Своєму Одкровенні.

Настоящее письмо является продолжением предыдущего. Направленное тому же адресату – судя по всему, довольно спорливой даме – оно более подробно разъясняет поднятые в прошлом письме вопросы борьбы с грехом. Терстеген здесь несколько смягчает свою позицию; так, он говорит, что в новоначалии пристальное внимание к своей падшести вообще и к проявлениям её в частных грехах педагогически необходимо; но впоследствии сопротивление греху должно переходить в иную плоскость, и быть обусловлено любовью Божией во Христе Иисусе. Письмо вообще охватывает почти все стороны внутренней духовной жизни, и мы видим здесь лучшие стороны Терстегена-душепопечителя: уравновешенность, избегание крайностей, личный подход к своему собеседнику, а главное – назидание, направленное не на какие-то побочные вещи, но прежде всего на то, чтобы человек понял и почувствовал, что́ есть внутреннее, сердечное богообщение и постарался приобщиться к нему, причём не само-деятельными отрицательно-аскетическими усилиями, а прежде всего верой и детским упованием на Господа. Для православных читателей весьма поучительным будет, что в конце своего письма Терстеген подчёркивает, что цель духовного руководства – привести человека к Богу, а не к человеческим отношениям с душепопечителям; забвение этой истины часто бывает причиной многих нестроений в духовно-церковной жизни.

Игумен Петр (Мещеринов)

Евгений Силаев

Думаю, что многим будет интересно порассуждать вместе с признанными философами  и более ясно понять философский смысл термина "знания", при том, что сегодня   почти у каждого человека его собственные знания про слово "знания" достаточно обширны и разнообразны, а поэтому многие уверены что хорошо знают и понимают этот философский термин. 

Все люди стремятся к знаниям, у многих хорошая  память и они обладают обширными разнообразными знаниями Но, далеко не все ясно понимают те знания, которые имеют, а размышляющие, работающие над определёнными знаниями называются учёными, те же из учёных, которые сосредоточили своё внимание на основаниях знаний, на их началах и первых причинах,  изначальных принципах - называются философами. И только гениальные личности  обладают уникальной способностью к цельному пониманию своих больших истинных знаний, вот  именно их мы и называем "мудрецами".   

Юрий Юрченко

«Мир во зле лежит…» эта Евангельская фраза давно стала расхожей и ее понимают очень по-разному. Как христианину на это реагировать, как с этим бороться, противостоять и вообще, что с этим делать? Для верующего человека понятно, что со злом нужно бороться, но как? Не реагировать на него и от него не зависеть, или наоборот активно противостоять, отвечать иногда таким же злом, но во имя благих целей? Бросаться в борьбу не обращая внимание на то, в каком состоянии ты сам находишься, а значит ненавидеть, гневаться, раздражаться и этой «силой» пытаться победить? Мне думается на эти вопросы очень верно дает ответы мною уважаемый о. Алексанр Шмеман. Он как всегда просто и ясно раскрывает сложные для жизни христианина вопросы. Вот и сейчас я нашел для себя ответ в его дневнике. Быть может это будет полезно и важно для других, я буду рад. Думаю, и о. Александр будет тоже рад.

Олександер Польшин

Істина чи не істина, Господь чи не Господь мені відкрив цю істину – все це можна з’ясувати далі, в ході спілкування. Але те що відбувається між нами в нашому спілкуванні зараз, в цей момент, тут і тепер – це є найважливішим.

А головне – чи усвідомлюю я те, що зараз відбувається? Чи це суперечка і образи, чи ми перебуваємо в Божому мирі і ділимось своїми міркуваннями? Чи я розумію те що відбувається між нами в спілкуванні, чи я так захоплений власною «істиною», що нічого не чую і не розумію? І настільки не чую і не розумію, що забув про те, хто я є – чи той хто сперечається і ладен знищити свого супротивника заради власної істини, чи той хто тільки-но молився щоби бути в Божому мирі і відкинув цей мир заради ствердження своєї істини?